Про російських дипломатів

Російських дипломатів я поважаю. Як сильного, прекрасно підготовленого, краще забезпеченого, оснащеного і організованого супротивника.

Я їх не боюсь, і не визнаю їх вищості. Я їх перемагав чи перегравав у кожному окремому випадку, коли ситуація зводила у протистоянні на дипломатичний ниві. І я впевнений: якщо доведеться, я і далі перемагатиму їх. Російська дипломатія така ж придатна до поразки, як і їх солдати смертні.

Я бачив їх соплі, емоції і переживання, коли вони жалілися мені на свою ситуацію, вважаючи, що моє становище (становище України) краще. І я знав, коли вони брешуть, а коли говорять правду.

Мені не приносить ніякого задоволення підступне вбивство мого опонента. Тим більше, що озброєному вбивці нічого не варто вбити беззбройну людину, включно зі мною. Справжні емоції - це перемога у відкритому чесному бою, а тим більше - над рівним чи сильнішим супротивником.

Спроби пояснити вбивство без суду і слідства озброєним охоронцем беззбройної людини або спроби виправдати тероризм, включно з терактами проти Росії і росіян, применшують нашу гідність і нашу майбутню перемогу.

Фраза українського міністра закордонних справ про те, що Росія фактично заслужила вбивство свого посла перед фразою про засудження тероризму звучить для будь-якої цивілізованої людини так само непереконливо та екзотично, як турецькі запевнення, що вони не вибачались, а перепрошували росіян за збитий літак.

Потрібно дорослішати і чимшвидше сприйняти ті правила, за якими грають інші дорослі.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Більше точок зору тут