Про невивчені уроки Майдану

Відповідаю: не вивчені і не засвоєні ці два важливих уроки.

Майдан був не лише масовою подією, на яку піднялись громадяни, щоб відстояти людську і національну гідність. Ту гідність, образ якої бачили у Європейських країнах. Головне, що Майдан був публічною подією. У визначальному сенсі публічності. Коли авторитетні представники самих учасників, зокрема засвічені в медіа відомі політики, на вічах та з постійно діючої сцени обговорювали з нами, громадянами, сам сенс Майдану, заради чого він відбувається. Без цієї відкритої публічної комунікації — душі Майдану — він би не зміг перемогти.

Це саме те – публічна комунікація – чого не зрозуміли і чому майже не навчились представники післямайданної нової влади. Для цього зовсім не потрібно збирати мільйонні віча. Хоча у випадку сьогоднішніх стихійних, ситуативних мітингів, як-от останні біля Ради, можливо, і треба було йти на них і пояснити громадянам, всім нам, що є вірного, а що не так у трьох вимогах по виборчому закону, по антикорупційному суду, по обмеженню депутатської недоторканості. Йдеться не про мітинги і віче, а про необхідність публічності політики — державних дій влади.

Публічності не у тому карикатурному вигляді, який, не дуже думаючи, запропонував той, хто казав про відбір секретних агентів на відкритих конкурсах. Публічності як комунікації, що є необхідною та другою стороною вироблення і реалізації державної політики у всіх критичних сферах і напрямках. Коли нам, громадянам, розказують і доводять аргументи, а не крики і емоції на політизованих шоу, чому влада йде на ті чи ті кроки, обирає ту чи ту державну політику. Коли готові аргументовано, зовсім без беркуту та нацгвардії, відповідати на критику та роз‘яснювати перспективи обраної державної політики. Говорити з нами, громадянами, як рівними. І не інакше.

Саме цього не навчились і не зрозуміли. Не навчились і не зрозуміли, коли почали замість прояснення власних дій та державних рішень, у тому числі щодо власної антикорупційної політики, тиснути на громадськість через повістки та обшуки. Через запущену медіа машину дифамації антикорупціонерів замість аргументованого прояснення часто наявних в їх критиці керівників влади маніпуляцій. Через мовчання у тих кардинально критичних моментах, коли треба прояснити, що відбувається, — наприклад, а що насправді, чиї інтереси, стоять за бездарною війною компроматів НАБУ і ГПУ, яку розрулюють чомусь за океаном. Чому не просувається антикорупційне реформування. Публічна комунікація стосується, насамперед, питань реформ.

На щастя реформа виконавчої влади у плані створення департаментів публічної політики, директоратів, почалась. І це великий успіх реформування. Втім, він буде загублений без розуміння та навчання керівників країни тому головному, чого вимагав та чому навчав Майдан — публічній політиці. А не продовження і після Януковича традицій адміністративно-командного, кулуарного керування.

Те, чому людей сьогодні можна вивести на вулицю, це і є їхня вірна підозра, що у цих сутінках напівзакритості прийняття державних рішень владники продовжують старі схеми, затягують з реформами, які викорінюють корупцію. Так само, чому при першому галасливому прориві героя даху не було відкритого судового процесу, щоб розставити всі крапки над взаємозвинуваченнями.

Побудова інституту публічної комунікації, а не десятихвилинок радощі, — один з головних уроків Майдану як публічної події. Це урок про відкриту комунікацію через медіа, через безпосередні, відкриті для запитань зустрічі, у тому числі зі стейкголдерами, через власну відкритість до діалогу з громадянами та громадськими організаціями.

Це — перший найголовніший урок Майдану. А другий і так зрозумілий: Майдан піднявся як негайна здорова реакція гідних людей на побиття протестувальників — на захищення безумовного права людини на фізичну недоторканість. Всім було ясно сказано: ніколи не робіть цього без нагальної потреби оборонити інших і себе від подібного насилля.

І перший, і другий уроки прямо взаємопов‘язані. Без правового відкритого вирішення питання героя сьогоднішнього майдану біля Ради прийдеться також порушувати і цей другий заповіт Майдану. І тоді, замість єднання країни перед обличчям агресора, будемо втрачати майбутнє на вулицях, збурених популістами. І знову сподіватись на того, хто здатний нарешті вивчити ці уроки?

Часу не залишається.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал