Президент ОАР

Серед учасників зимової Олімпіади, що проходить у Пхьончхані, є одна дивна "країна". Її немає на жодній карті світу. Називається вона ОАР — Олімпійські атлети з Росії. У 2014 році російська влада і особисто Володимир Путін сприймали домашню Олімпіаду в Сочі як спосіб довести, що Росія стала провідною світовою державою. Якраз через чотири роки, за місяць до президентських виборів, Путін в очах світу — "президент ОАР". І це, можливо, поки що єдині по-справжньому хворобливі міжнародні санкції проти путінського режиму. А також найбільш наочний доказ того, куди привела Росію її зовнішня і внутрішня політика, заснована на приниженні опонентів, нехтуванні базових норм моралі і права.

Серед тих, хто підтримує путінську владу, заведено вважати дискваліфікацію Олімпійського комітету Росії та недопуск на Ігри низки провідних спортсменів актом політичного свавілля. І називати це "національним приниженням". Якщо погодитися з такою думкою, доведеться визнати, що санкції МОК — пряме покарання за Крим і Донбас. Історія не знає умовного способу: неможливо довести, чи розвинувся б допінговий скандал до таких масштабів, якби Росія саме після Олімпіади в Сочі не влаштувала ганебну війну проти України і не вирішила трощити світовий порядок із завзяттям, гідним кращого застосування. Але люди, що професійно займаються спортивною журналістикою в Росії і пов'язані з темою допінгу, прекрасно знали і до сочинської Олімпіади: Григорій Родченков, несподівано призначений главою Московської антидопінгової лабораторії, давно пов'язаний торгівлею допінгом. Знали вони, що на допінгу сидять майже всі російські біатлоністи чи не з дитячих років і вся знаменита мордовська школа спортивної ходьби.

Зараз Путін називає Родченкова "зрадником" і "недоумком". Але на початку 2015-го він сам нагородив майбутнього "придурка" орденом Дружби за Олімпіаду в Сочі. А на початку 2016-го, коли вже гучно розгорявся допінговий скандал із російською легкою атлетикою, але ще не було скандалу з можливою підміною проб на зимових Іграх у Сочі, один за одним раптово померли нічим до цього не хворі два колишні керівники Російського антидопінгового агентства — Микита Камаєв і В'ячеслав Синьов. Саме після цих дивних смертей Родченков утік із Росії і почав робити свої сенсаційні викриття.

Щодня в провладних ЗМІ та на телешоу принижують Україну, Європу, США

У спорті Росія робила приблизно те саме, що й у зовнішній політиці, — порушувала правила зі впевненістю, що залишиться безкарною. Тільки в спорті, на відміну від політики, її за це покарали.

Бойкотувати Олімпіаду напередодні президентських виборів у РФ, а головне перед чемпіонатом світу з футболу-2018, у російської влади можливості не було. Бойкот Олімпіади — це за новими олімпійськими правилами автоматичний пропуск ще двох олімпійських циклів. Пряма конфронтація з МОК могла б призвести до відповідної кампанії за бойкот чемпіонату світу з футболу.

Вся російська офіційна пропаганда будується на приниженні і підробці. Щодня у провладних ЗМІ та на телешоу принижують Україну, Європу, США. Прямі та бездоказові образи українців і американців стали в Росії головним свідченням лояльності до путінського режиму політиків, діячів культури. Взагалі будь-яких публічних персон. Але якщо одну з двох найбільших ядерних держав із втратою адекватності й здатністю домовлятися із вищим керівництвом і до того ж залучену до світової економіки важко покарати економічно і політично, її можна покарати морально. Великий спорт виявився підходящим плацдармом. Окрім того, що в спорті Росія дала для цього не менше підстав, ніж у політиці. Російські спортсмени, які поїхали в Пхьончхан, все одно виступають за свою країну. Але сама країна завдяки політиці Путіна і його оточення стала схожа на Воландеморта з книг про Гаррі Поттера — "тим-кого-не можна-називати".

Абревіатура ОАР замість Росії — мабуть, перше кричуще буквальне підтвердження тієї моральної катастрофи і моральної ізоляції, в яку привела країну спроба імперського реваншу. Це не означає, що більшість росіян одразу почнуть розуміти, хто насправді винен у "національному приниженні". Визнання власної провини — наступна, поки не доступна російському суспільству стадія розвитку.

Але принаймні статусу морального вигнанця на Олімпіаді-2018 після всього, що ми натворили в політиці за останні чотири роки, моя країна, на жаль, заслужила. І чемпіонат світу з футболу — без кардинального перегляду базових політичних принципів, зокрема без виходу з України — цього статусу Росії в очах світової спільноти не змінить.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 15 лютого 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени