Повість конституційних літ
Єдина війна, яку можемо собі дозволити – це війна із зовнішнім агресором
У рік 1097 від Різдва Христового князі ще не знали, що таке президентські та парламентські вибори в один рік, але вже мали свій конституційний головняк – правила наслідування в Києві та довкола в Русі. І домовилися вони про реформу – встановили єдині для всіх правила наслідування. Усі вони були дуже розумні, хитрі та хотіли як краще. Та правил не дотримувалися. І завзято вовтузили один одного.
І тому з 1132 до 1169 року в Києві конвеєром правили 18 князів. Це в середньому по 2 роки на князя.
В результаті прийшли чергові невдоволені і сплюндрували Київ. По суті, в інтересах князя Андрія Боголюбського. Той остаточно плюнув на весь цей Київ і пішов розбудовувати своє Володимиро–Суздальське князівство, з якого потім виросла Москва як альтернативний усьому цьому центр.
У XVII– XVIII століттях багато спадкоємців славетних традицій Київської Русі aka козацька шляхта мали свої версії конституційної реформи. І були вони дуже розумні, хитрі і хотіли як краще. І тому завзято вовтузили один одного.
І жодні правила не могли приборкати їхніх амбіцій. А от амбіції таки приборкали їхній інстинкт національного самозбереження.
І тому з 1657 до 1764 року гетьманська булава перекочовувала з рук в руки 25 разів. Це в середньому 4,2 роки на людину (але по факту більшість тримала її в руках менше).
Усі вони були дуже розумні, хитрі та хотіли як краще
В результаті прийшов Великий князь Московський, за ним цариця Петербурзька і встановили свій єдиний та неділимий конституційний лад.
І встановили так, що чергова спроба українським реформаторам випала аж на початку ХХ століття. Цього разу вони були особливо які розумні, хитрі, і знову хотіли як краще. І вкотре проявилася тяглість українського конституціоналізму. Борці за конституційну реформу до нестями почали вовтузити один одного і встановлювати свої найкращі правила в Україні-Русі.
І тому з 1917 до 1920 року в Києві конвеєром правили 4 людини. Це в середньому по 1 року на людину.
В результаті прийшов Червоний князь Московський і встановив єдиний кривавий конституціоналізм.
І настав рік 1991. І зайшли славетні нащадки вікінгів (закреслено), слов’ян (закреслено), стародавніх українців (виділено жирним) на чергове коло історії. Тому що були вони дуже розумні, хитрі і хотіли як краще. І вже трохи більше чверті століття шукають ідеальний конституційний лад соборної України (яка між тим тимчасово стала трохи несоборною).
Урок історії такий: ті, хто не може навчитися жити і працювати на благо країни за наявними правилами, не навчаться жити і за новими правилами. А от відчинити двері черговому Московському князю точно можуть.
Треба класти край цим безперервним війнам, де свої завжди янголи, а чужі – демони, цим безперервним війнам хитрих проти розумних під прикриттям світлої мети встановлення ще справедливіших конституційних правил (і не лише їх). Єдина війна, яку можемо собі дозволити – це війна із зовнішнім агресором.
Час навчитися жити за наявними спільними правилами і нести відповідальність за їх порушення, а не підміняти відповідальність новими правилами. Час ставати сильнішими.
Це стосується і еліти, і нашого Богом благословенного народу, який породив і владу, і опозицію, і олігархів, і громадянське суспільство, і експертів для телебачення, і навіть блогерів для Facebook.
Треба ж хоч раз в тисячоліття спробувати. Цілком можемо бути успішними. І розірвати це коло. Бо ідея повторювати вкотре помилки пращурів мене особисто не збуджує.
А якщо й не вдасться, то, як мінімум, за цю спробу нас точно згадають в книжках з історії. Незлим тихим словом.
Текст опублікований з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
