Володимир Путін своїм указом перетворив Раду з прав людини з органу, не надто приємного для глави держави, на орган абсолютно безглуздий і недолугий. Під приводом ротації звідти вигнали людей, які намагались ініціювати розгляд з найбільш суттєвих порушень прав росіян, поліцейських розправ, махінацій влади на виборах. Звільненими виявилися Катерина Шульман, Павло Чиков, Ілля Шаблинський, Євген Бобров. Звільнено (формально за віком) і главу РПЛ Михайла Федотова, який не зміг або не захотів змусити цих людей замовкнути. Їх місця обійняли лояльні до влади діячі, які вже заявили, що стануть люто боротися… за права росіян за кордоном (де вони, як трендять телепропагандисти, постійно зневажають українських бандерівців і балтійських націоналістів), а також проти соціальної нерівності (відповідно до нездійсненних указів Путіна). Тобто РПЛ приречений стати пропагандистським інструментом Кремля.

При цьому рішення про переформатування ради, перетворення його на ще одне п’яте колесо російської держави, на кшталт Громадської палати, було, швидше за все, таким собі ситуативним. Наближеним було відомо: на головного начальника чекатимуть щорічна тяганина, зустрічі з людьми, які вперто заявляють про несправедливість, підробки і підтасовки у внутрішній політиці держави, яке вже двадцять років процвітає під суворою, але справедливою рукою нашого беззмінного. При цьому стримати цих зануд не виходить — правду кажуть, справу знають, формулюють досить точно. Чи не ліпше зовсім їх позбутися, а отже, забезпечити гарний настрій Володимиру Путіну, а собі — прихильність президента. Вийшло, як з російським самодержцем Миколою II, який радісно погоджувався розпустити вкотре Державну Думу, що його постійно роздратовувала.

Побічним результатом як тоді, так і тепер, через сто років, стає перекриття останнього клапана, який дозволяв бодай якось стравити пар в закипаючому російському котлі.

Кремль, що параноїдально жахався «кольорової революції», остаточно відмовляється від спілкування з суспільством, пропонуючи йому без зайвих розмов виконувати вказівки вищої влади. Незгодним же забезпечені кийки, а також вироки за абсурдними звинуваченнями, але з реальними термінами.

Авжеж, мають рацію ті, хто пише: в умовах, коли значна частина населення не вважає за потрібне виступати на захист власних прав, РПЛ був приречений на вічну поразку. Його петиції ігнорували, його порадами нехтували. Однак ці люди були важливими для влади своєю готовністю до діалогу, ба навіть конфліктного і неприємного. Їх існування створювало нехай ілюзорну, проте надію, що ця влада здатна домовлятися, що від неї можна домогтися справедливості. І це могло послабити політичну напруженість. Напевно, саме такими міркуваннями і керувався Сергій Кірієнко, який, як стверджують знаючі люди, сприяв напрямку в РПЛ Шульман, Чикова і Шаблинського. Але, як бачимо, уявлення про здатність господаря Кремля бодай вислуховувати неприємну правду виявилися надто завищеними.

Путін радше віддає перевагу співрозмовникам, що підтакують і випрошують для себе якихось преференцій. Тільки вони абсолютно марні в разі справжньої внутрішньополітичної кризи. Так, поки що життєвий рівень падає плавно, і підвідомчі громадяни воліють приховувати роздратування. Однак в разі різкого погіршення умов життя ситуація може обернутися так, що Кремлю терміново знадобляться ті, з ким можна вести діалог. Ті, яких так успішно він позбувся сьогодні.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Долучайтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ