Коментуючи підсумки останнього з'їзду Компартії Китаю, західні спостерігачі зауважували, що новий склад Військової ради ЦК КПК — мабуть, навіть впливовішого органу, ніж сам Центральний комітет, — сформований лідером партії Сі Цзіньпіном як «військова рада щодо Тайваню». Тобто малося на увазі, що генерали, які увійшли до Військової ради ЦК, добре ознайомлені з ситуацією в Тайванській протоці і, можливо, Сі Цзіньпін у такий спосіб подає сигнал про можливість силового вирішення проблеми Тайваню, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.

Щось подібне, думаю, можна сказати і про російське керівництво, склад якого дещо змінився після чергових «виборів» президента Росії. Володимир Путін не став проводити якихось революційних перестановок у найближчому оточенні — та й узагалі Путін зовсім не революціонер. Проте він вирішив відставити чиновників часів анексії Криму. Адже 2014 року міністр оборони Сергій Шойгу, секретар Радбезу РФ Микола Патрушев, прем'єр-міністр Дмитро Медведєв перебували на перших ролях.

Через десять років після цього Шойгу відставили з посади, а його найближчих співробітників у Міністерстві оборони РФ відправляють в ізолятор, Патрушев стає помічником президента РФ із кораблебудування, Медведєв давно вже не прем'єр, зате один із головних пропагандистів країни в ролі заступника голови Ради безпеки Росії. Тепер Медведєв працюватиме разом із Шойгу одразу в кількох структурах — і в усіх випадках ця діяльність явно позбавлена практичного сенсу.

Назвати Сергія Шойгу військовим може тільки дуже великий жартівник

А все тому, що зараз Путін зацікавлений в економіці виживання і війні на виснаження. Йому тепер потрібні не просто базіки, як Медведєв, не просто схиблені на рептилоїдах із Заходу диверсанти, як Патрушев, і не просто заслужені корупціонери, як у команді Шойгу.

Йому потрібні фахівці. Принаймні, в путінському розумінні цього слова. Власне, таким, упевнений, був підхід Путіна до державного управління завжди. Він міг дозволити собі випадкових людей на чолі відомств, головною функцією яких було розкрадання бюджету і допомога в збагаченні його близьких друзів. Але не на чолі Центрального банку або міністерства економіки Росії.

Те, що зараз до цих відомств приєдналося міністерство оборони, ще раз нагадує, наскільки Путін зацікавлений у війні. Справа зовсім не в тому, що Андрій Бєлоусов — «цивільний міністр».

Читайте також:

Олексій Мельник

Чим загрожує Україні заміна Шойгу на Бєлоусова

Назвати Сергія Шойгу військовим може тільки дуже великий жартівник. Річ у тім, що Шойгу — просто не менеджер. Він був корисний Путіну в ролі «найпопулярнішого міністра» — надзвичайних ситуацій чи оборони, все одно. Але непопулярний міністр і поганий бюрократ може знайти собі застосування в Раді безпеки Росії. Патрушев, звісно, залишиться хорошим приятелем Путіна, але він може більше не займатися апаратною текучкою і вже тим паче контролювати силовиків.

Тому що займатися армією та іншими силовими структурами в новій старій владі будуть люди, здатні попрацювати з їхнім бюджетом, — а це явно не сильна сторона Патрушева. Як і не сильна сторона Шойгу. Путін явно хоче перетворити війну на менеджмент, у цьому сенс його «військового кабінету». І багато хто в Україні та на Заході може вважати, що це погано — професійний міністр оборони путінської Росії завжди гірший за корупціонера з лав політичних динозаврів.

Однак Андрій Бєлоусов, думаю, може сказати Путіну те, що ніколи не наважився б сказати російському правителю Сергій Шойгу — що військові ресурси Росії не безмежні і що війна на виснаження України може виявитися ще й війною на виснаження Росії. Я не стану передбачати, яких саме висновків дійде Путін після отримання такої інформації. Але він просто має бути в курсі.

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV