Попередження всім, хто хоче змін

Останній раз Павла Шеремета я бачив два тижні тому, 7 липня, на вулиці Мечникова. Він припаркувався на своїй Субару біля магазину поблизу мого будинку, ми вийшли, привіталися, він підколов мене з якогось приводу, я - його.

Ми з ним давно знайшли контакт, завжди жартували при зустрічі. Яскрава, гучна та весела людина, зацікавлений у своїй справі професіонал. Я із задоволенням ходив до нього на ефіри - як на радіо, так і на ТБ. Це завжди було весело і розумно. Він добре тримав аудиторію, був доброзичливий, але при цьому ставив гострі і не найприємніші питання. Коли в студію в прямому ефірі дзвонив неадекватний слухач з питанням гостю - як часто відбувається на радіо - він прикривав рукою мікрофон, підморгував мені і вкручував міцне слівце про абонента.

Показова страта Шеремета в центрі Києва - найстрашніше політичне вбивство журналіста з часів загибелі Георгія Гонгадзе в 2000 році. Тоді президентом був червоний директор Леонід Кучма, оточений олігархами з темним минулим, про верховенство права і свободу слова усі лише мріяли. Шокує, що якісь сволоти зважилися на таке вбивство зараз, в 2016 році.

Я не дуже вірю в російський слід, я думаю, це впливові люди в Україні, на чиї інтереси натрапила Українська Правда. Це спроба повернути самоцензуру у журналістів і зробити попередження всім, хто наважується розслідувати неприкрите злодійство і гігантські фінансові махінації - все те, що не дає Україні вирватися з феодального ладу.

Сьогодні через півгодини після прочитання новини про загибель Павла відвозив дітей в садок. Про всяк випадок залишив їх у консьєржки, поки машину не завів. Не думав, що до мене коли-небудь повернуться тривожні відчуття часів Майдану.

Пошук і покарання скотів, які це зробили - робота не тільки поліції, але і журналістів, активістів та всіх людей, хто не хоче більше жити в країні рабів.