У мене таке враження, що знайдеться значна — щонайменше — група людей, які були б не проти розтоптати мене — а то й просто вбити — навіть за один тільки заголовок цього матеріалу. Принаймні, поки він пов’язаний зі Збройними силами України. Однак це всього лише набір «відповідних виразів» — або, якщо завгодно, «зведених формулювань», які спадають мені на думку. Тож… виба… ні, не буду вибачатися: факт залишається фактом — вам усім доведеться змиритися з цими словами. Доведеться не тільки навчитися приймати їх, а й використовувати. Часто. І, судячи з того, як ідуть — і продовжують іти — справи в Києві, робити це доведеться дедалі частіше.

Суть у такому: якщо навіть українські ЗМІ починають писати про те, що «вікно можливостей закривається» — і що підрозділи ЗСУ, які обороняють Мирноград, от-от опиняться в оточенні — доводиться визнати: ситуація не просто вийшла з-під контролю — усе взагалі пішло шкереберть.

У такі моменти варто пам’ятати хоча б таке:

а) Виходячи з досвіду боїв — у Маріуполі, Волновасі, Попасній, Сіверськодонецьку, Лисичанську, Бахмуті, Авдіївці, Вугледарі, Кураховому… зітхнув… цей список можна продовжувати, починаючи ще з Іловайська в серпні 2014-го, — ЗСУ завжди зазнають найтяжчих утрат саме під час «виведень», «евакуацій», «відходів» та/або «відступів» із таких котлів.

ЗСУ завжди зазнають найважчих утрат саме під час «відступів»

б) Найчастіше тому, що частини, які потрапили в оточення, спочатку змушені самі усвідомити, що їх не просто відрізали, а буквально кинули їхні старші командири, — і в усіх перелічених випадках ідеться про військове керівництво, яке, на жаль, знову не зуміло вчасно спланувати, організувати і віддати наказ на організований відхід.