Поговоримо про українські міста

Візьмемо, наприклад, Одесу. Вона є одним з найбільш розвинених і значущих міст України, але при цьому відстає від інших практично за всіма показниками: економічним, споживчим, соціальним, інфраструктурним. Одеський регіон вкрай бідний та ізольований, почасти через повну відсутність доріг, про які місцева влада ніколи не думала і не думає. У самій Одесі дороги хоч і є, але жахливо погані. Місто дуже брудне – купи сміття, МАФи, обшарпані стіни, ями, дроти, що стирчать з усіх кутів. На тлі всього цього цинічно виглядають Бентлі, що проїжджають вулицями, – мабуть, предмет особливого захоплення у п'яниць.

Тут мені друзі одесити пишуть, мовляв, "люби Одесу такою, як вона є". А я не хочу. Я хочу любити Одесу такою, якою вона могла б бути, якби не всі ці "міцні господарники" при владі, яких вибирають тітки і старі шкарбун в той час, як більша частина "прогресивної інтелігенції" понуро сидить на дивані та скаржиться на життя. Одесу в її сьогоднішньому стані можна тільки жаліти.

Або, наприклад, Харків. Останній раз в Харкові я був кілька років тому, а тепер знову приїхав до цього міста. Я ніде, ні в одному місті України, не бачив на вулицях стільки молоді. Харків – це молодіжне місто, тому що тут багато ВНЗ. Харків спокійно б зміг асоціюватися знайбільш молодіжним містом країни. Містом могли б управляти молоді люди, впроваджуючи найсміливіші та найяскравшіі рішення. Рішення, які шокували б інших, змушуючи їх задуматися про власну старечу ницість. І робити це швидко, разюче швидко. У місті могли б бути найкрутіші музичні та креативні фестивалі, найкрутіші нічні клуби, найрізноманітніші зони тяжіння молоді з усього світу. Харків міг би стати своєрідною Меккою для любителів всяких тусовок, драйву, запаморочливого вибуху емоцій і нестримної веселості. Харків міг би стати українським Амстердамом або Барселоною. Але що відбувається зараз? Так, чисто. Так, дороги десь зробили. Так, парк Горького крутий відкрили (парк дійсно класний). А що далі? У чому фішка міста?

Містечковість часом просто шокує Або прекрасний Львів. Це місто, в якому я народився. І, на відміну від інших міст, Львову немає потреби декларувати власне прагнення до Європи, оскільки він вже давно там. Вірніше, Європа повертається до Львова, рік за роком втілюючи в місті все найкраще, на що здатне стикання європейського і українського менталітетів. Тому, в той момент, коли урядом будуть нарешті реалізовані хоча б базові кроки щодо децентралізації, Львів може зовсім швидко побігти вперед – як в контексті створення інфраструктури підприємництва, так і в контексті розвитку високотехнологічних галузей. Що призведе до різкого підвищення рівня інвестиційної привабливості міста і регіону в цілому. А це, в свою чергу, запустить активні процеси з внутрішньої, внутрішньо-української бізнес-еміграції.

Упевнений, що тих, ща зважилися на переїзд до Львова, буде чимало. Але крім наявності житла та доступного офісного простору, людей буде цікавити ще одне важливе питання – соціальна інтеграція. Процес зміцнення зв'язків між індивідуумами і групами, а також подальше їх перетворення в єдину, цілісну систему, в якій узгоджені і взаємозалежні її частини на основі загальних цілей та інтересів. І в цьому все поки що погано – "спасибі" місцевим феодалам, які декларують себе господарями різних індустрій. Містечковість часом просто шокує.

Я буваю в Дніпрі в середньому три-чотири рази на рік і люблю це місто. Тож навряд чи зможу бути на 100% об'єктивним. Але завдяки совку, який як ракова пухлина вразив усе, куди зміг проникнути, більшість наших міст давно втратила свою унікальність, фішку, перетворившись на анклави вулиць і будинків. Тому розглянути відмінності, якщо мова не йде про яскраві історичні пам'ятки або арт-об'єкти – дуже важко. А це означає, що будь-яка рецензія – правильна.

Я люблю це місто за його амбітність. Дніпро постійно в русі і розвитку, але в ньому немає тієї твердості, яка властива Києву. Дніпро ніколи не впадає в зневажливу зневіру, характерне для центральних частин України, не пливе за течією в стані прострації, властивою південним областям, і не хворіє гординею з кожного мікроскопічного приводу, як це часто буває із західними провінціями. Дніпро зібране, зосереджене і активне – і це відчувається буквально з першої хвилини перебування. Всі кудись поспішають: починаючи від човників з картатими сумками на вокзалі – закінчуючи одягненими з голочки інвестиційними банкірами і юристами в центрі. Потрапляючи в Дніпро, хочеться сісти за комп'ютер і телефон і працювати. При цьому Дніпро не намагається здаватися іншим – він такий, який є. Дніпро самодостатній – і це прекрасно.

Перший раз через довгий період, коли я потрапив у Дніпро (це було восени 2015), місто справило на мене гнітюче враження. Відсутність яскравих кольорів, архаїчність будівель, сталінська еклектика в усьому, сміття, бруд, обшарпані будинки, безхатченки – коротше розруха як вона є. Але за останні кілька років місто досить сильно прогресувало: на деяких вулицях стало чистіше, з'явилася велика кількість урн, доглянутих дерев, фасади багатьох будинків відмили від багаторічного бруду, дороги – не скрізь звичайно, але в багатьох місцях стали рівніше, з'явилася розмітка. У центрі виросло кілька нових будівель, будується ще.

Але основна проблема міста в тому, що в Дніпрі як і раніше дуже пахне совком. У центрі красиві хмарочоси є сусідами з «історичними» руїнами і хрущовками, мости в дикому стані, дороги, за рідкісним винятком, залишають бажати кращого. Вся серцевина міста – суцільна стоянка, розбавлена ​​МАФами і сміттєвими баками, номерних знаків і назв вулиць на будинках немає. У всьому присутня якась неакуратність, недоробленість. Єдиний суспільний простір, який зроблено по-справжньому круто – це набережна.

Дніпро міг би стати містом фінансів. Не фінансовою столицею, в якій завжди за замовчуванням найбільше грошей (і це – зрозуміло, Київ), а саме містом фінансів: наприклад, як Бостон. Банки, фінансові компанії, юристи, консалтингові компанії, фінтех-стартапи, брокери, солідні бізнес-центри, ділові ресторани, кав'ярні, газети на рожевому папері, магазини ділових костюмів тощо. Зрозуміло, що без привабливої ​​економіки це ніколи не спрацює, але починати з чогось же треба. Для цього Дніпру потрібно навчитися закохувати в себе за 2 дні. Це складно, але необхідно щоб вижити. Тому що поки що більше ніж на 2 дні не приїдуть – крім тих, хто у справі. І тут мова не тільки про маркетинг, а про деталі: вокзал, аеропорт, площі, дороги в центр, смачні фасади, пофарбовані дахи (з висоти дніпровські дахи виглядають жалюгідно), знаки і двері будинків, дроти, дерева, тротуари, особливо в центрі.

І ще сотня кроків, необхідна для того, щоб стало пахнути не совком, а грошима.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени