Поговоримо про це

“Наші громадяни є менш віддані до праці, недостатньо працелюбні та часом, їм не можна довіряти. Громадська культура стала головним каменем спотикання у нашому шляху бути розвиненою країною. Ми завжди намагаємося знайти легкий вихід, і тому залишаємось позаду. Нам подобається, коли роботи менше, незважаючи на високу плату. Це не тому, що ми не можемо виконувати обов'язки, а тому, що не хочемо. І в цьому проблема. Ми не працюємо достатньо важко оскільки у нас забагато державних вихідних”.

Це сказав колишній прем’єр-міністр. Малайзії. Для довідки: згідно з даними Світового Банку, ВВП Малайзії за номіналом складає 9500 доларів, що в 4,3 рази вище ніж в Україні. Хоча ми починали з подібного ВВП на душу населення у 1991 році.

Урок: нам в Україні потрібна така ж, дуже чесна розмова про наші суспільно-культурні “мухи”, які заважають нам розвиватись швидко. Але оскільки ця тема є занадто делікатною і чутливою, буду говорити лише про ті речі, які можна виміряти кількісно, і де є незалежні, глобальні дослідження.

Поверхневі проблеми в Україні мають набагато глибші соціальні корені

Для економічного прориву потрібні інвестиції. Причому інвестиції внутрішні, адже прямі іноземні інвестиції складають лише малу частку. Для внутрішніх інвестицій потрібні внутрішні заощадження. Лідером в Європі по заощадженнях є Німеччина, громадяни якої заощаджують майже 10% свого доходу, що вдвічі більше ніж середній рівень для розвинених країн. Минулого тижня у Берлінському історичному музеї відкрилась виставка Заощадження в Німеччині. Цього тижня в Україні відкриється весняний сезон свят, який триватиме до Дня Перемоги (над Німеччиною). Мені трішки шкода поросят, які доживають в Україні свої останні дні.

А ось і статистична інформація за 2017 рік: “Держстат: Доходи українців зросли, заощадження – скоротилися” і склали мінус 3 відсотки. Тобто ще раз: в Німеччині +10%, в Україні -3%. Це щоб не псувати вам святкового настрою і не повідомляти, що в Китаї особисті заощадження складають 37% від особистого доходу. Зі знаком плюс, звичайно. Тому Китай може інвестувати в районі 45% від ВВП, у той час як Україна – заледве 15%. Тому Китай і зростає в середньому на 10% за останні 30 років, а не на 2,5%, як Україна у 2017 році після падіння на 15% за попередні два роки.

На сторінках цього журналу я вже торкався інших суспільно-культурних відмінностей, на які вказують незалежні глобальні дослідження, зокрема, голландського дослідника Герта Гофстеде.

Підсумуємо коротко. Це дистанція влади, індивідуалізм/колективізм і уникнення невизначеності. Що таке дистанція влади? Це реакція суспільства на те, що всі ми народжуємося нерівними. Англосаксонська відповідь, знаючи, що ми народжуємось нерівними інтелектуально, соціально та фізично, каже: «Ми гарантуємо вам рівні можливості». Є індійське суспільство, з яким я трошки прожив, і там є п’ять каст і дуже багато обмежень щодо того, хто і з якої касти має право займати посади чи в який храм ходити.

Дистанція влади в Україні є висока, хоч і не така, як в Індії. Якщо дати приклади країн, які мають низьку дистанцію влади, то міністри в Швеції їздять на роботу на велосипеді і на метро.

В українській культурі колективізм значно переважає індивідуалізм. Я не знаю, чи з моїм поколінням закінчилася ця популярна тема серед батьків, мовляв, ти ж слухай, не забудься, що я — це остання літера в алфавіті. Зверніть увагу, що є культури, які слово я пишуть з великої літери (англійська). Ми якийсь час навіть звикали до словосполучення «Моя країна, моє місто», бо завжди це було «Наша країна, наше місто». Ми все ще не звикли до «мій університет», тому що «мій університет» сприймається як мій приватний університет.

Критична річ, і вона теж страшенно висока — уникнення невизначеності. Є суспільства, які намагаються обставити себе правилами, процедурами, регулюванням, в чомусь релігією. Ми таким чином уникаємо невизначеності. Китайці, навпаки, спокійно сприймають невизначеність, ідуть на ризик, відкривають новий бізнес, помиляються, падають, банкрутують, піднімаються і знову відкривають новий бізнес. Ще одне, що відрізняє Україну і Китай, це значно вища зорієнтованість китайців на довготривале планування, що можливо, пояснює їхню високу схильність до заощаджень.

Польща, у свою чергу, показує суттєво меншу дистанцію влади (що дає значно менший патерналізм) і набагато вищий індивідуалізм, що теж сприяє підприємництву.

Отже, варто розуміти і визнавати, що поверхневі проблеми в Україні (низькі заощадження, корупція, недовіра і слабе дотримання прав власності) мають набагато глибші соціальні корені. Проте це не є кінець історії, а лише її початок. Застарілі або хворі корені потрібно просто лікувати або усувати. Я впевнений, що здорових коренів в України (наприклад, волелюбність, громадське суспільство) достатньо, щоб дерево росло і розвивалось.

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 05 квітня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени