Побільше б таких людей

Але сьогодні вони набралися сміливості в країні тотальної брехні назвати речі своїми іменами. Їм впаяють штрафи. Когось посадять до буцегарні. Хтось за розкіш бути чесним заплатить кар'єрою. Але це буде потім. Але поки вони стоять на площі, почуття свободи заряджає їх кров дозою адреналіну. Вони відчувають себе сильнішими за відгодованих ментів, які підходять до демонстрантів з пісними обличчями і тупими, як гумовий кийок, запитаннями. Як шкода, що таких прекраснодушних людей в Росії мало...

Напередодні я познайомився з легендарним бійцем батальйону «Донбас-Україна». Позивний «Лермонтов». Росіянин, що з початком агресії зайняв нашу сторону. Сторону того, хто свідомо фізично слабший. Того, хто обороняється. Того, на чиєму боці правда, а не сила. «Лермонтова» в Іловайську взяли в полон. Його колишні співгромадяни, росіяни. І він не придумував історії про те, що служив кухарем. Або писарем.

На запитання російських офіцерів «А чи багато ти наших поклав?» він чесно відповів «Багато, я ж командир протитанкового взводу». Він не боявся смерті. Був упевнений в своїй правоті. І за розкіш бути самим собою готовий був платити найвищу ціну. Познайомившись з ним, я сказав, що, мовляв, побільше б таких людей в Україні. Мій колега-журналіст спробував поправити мене: «Побільше б таких людей – в Росії». «Ні, в Україні, – посміхнувся я. – Нас Росія не цікавить».

Але сьогодні, дивлячись на фотографії петербуржців з синьо-жовтими прапорами навпроти огрядних російських ментів, я хочу сказати колезі: «Ти маєш рацію, друже». Все дуже просто. Якби таких людей в Росії було багато, то не було б цієї страшної війни на Донбасі. Вона б просто не почалася. Кремль не зміг би її почати. Ніколи. Тому сьогодні я хочу сказати – побільше б Росії таких людей.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени