Цей тиждень був сповнений подій, але мені хотілося б зупинитися на візиті Штайнмайєра до Києва. Мені здається, він дуже показовий для зміни настроїв у Європі та на Заході загалом.

Для більшості українців прізвище Штайнмайєра стало таким мемом (ми пам’ятаємо про формулу Штайнмайєра), що символізує слабкість Заходу, його капітулянтство перед рашистською агресією. Пам’ятайте, як наш Ріббентроп-Лавров урочисто заявляв: Зеленському ніколи не вдасться зіскочити з гачка Мінських угод та «формули Штайнмайєра».

Але ось на мене справив враження його приїзд. Це стало мужнім вчинком дуже порядної людини. По-перше, він єдиний із західних політиків, який приїхав до Києва в той час, коли місто цілодобово перебуває під російським обстрілом. Коли кат Грозного, Алеппо та Маріуполя — олігофрен Суровікін намагається додати і столицю України до своїх лаврів полководця. По-друге, ще рідкісніша для політика якість — це не фізична мужність, а інтелектуальна — визнати свою помилку. Адже Штайнмайєр, як він сам сказав, був приголомшений тим, що побачив, і визнав помилковість власних оман і своєї соціал-демократичної партії щодо путінського режиму. І ми бачимо, як Шольц також змінює свою позицію — від обережного бажання не спровокувати Путіна до рішучих кроків підтримки.

І мені здається, що це видовище жахливих путінських злочинів — масованих бомбардувань міст — викликало у німців почуття сорому за багато років цієї політики. «Путін ферштейн». І, мабуть, десятиліття денацифікації, покаяння, вони не минули даремно для колективної німецької свідомості, і ось моральна складова в політиці для них відіграє вирішальну роль. І ось залишається тільки сподіватися, що ця зміна психологічна, політична найближчим часом призведе і до більш рішучої підтримки німців у плані постачання озброєння. Вже під час свого візиту Штайнмаєр повідомив про розширення постачання засобів ППО.

Ці наїзди не випадкові

Але ж ми чекаємо від німців танків Леопард. Адже, на жаль, створення такої інтегрованої системи ППО, над чим зараз працюють і американські, і німецькі, і французькі наші друзі — це не питання тижнів і навіть не місяців. Єдине, що: американці вже поставили протидронні установки, і цю загрозу буде знято найближчим часом. Але прибрати російські ракети може лише перемога української армії, а для цього потрібні танки, літаки, бронемашини. І вітаючи це велике політичне зрушення у бік України по всьому західному світу, ми очікуємо від них все більш істотної вирішальної військової допомоги.

А тим часом у бункері відбувається загострення внутрішньополітичної боротьби. Власники приватних армій Кадиров та Пригожин разом навалилися зі звинуваченнями на генерал-полковника Лапіна, командувача військ Центрального військового округу ЗС РФ. Ці наїзди не випадкові. Адже ці двоє мають підтримку Путіна. Бо для Путіна найстрашніше питання зараз на тлі поразки російської армії — «хто винен?». І завжди — і у фашистській Німеччині, і в сталінському СРСР у перші два роки війни — є лише дві відповіді на це питання — фюрер винен чи генерали винні. Так от для фюрера дуже важлива дискредитація генералів. Вона виводить його з-під удару відповідальності за поразку.

Я неодноразово говорив, яке величезне значення матиме звільнення Херсона. Не так у військовому сенсі, а як у політико-психологічному — воно різко загострить цю боротьбу. А коли борються люди, озброєні зброєю, це вже, вибачте, громадянська війна. Все відбувається за гаслом Леніна — перетворимо імперіалістичну війну на громадянську. Тому ми маємо всіляко вітати конфлікти між різними збройними загонами російських злочинців та загострювати цю боротьбу між ними своїми військовими перемогами. І ще раз ця новина про дискредитацію Лапіна переконує нас у тому, що падіння Херсона путінський режим не переживе.

Щодо останнього шантажу путінської зграї про те, що мовляв Україна готує «брудну бомбу». Настільки зневажливу відповідь вони отримали від усіх, що не знаю, чи заходять, чи продовжувати. Вони вже комарів якихось мусують, як знаєте, є непристойний анекдот — до мишей уже дійшли. Так вони вже у своїй пропаганді дійшли до комарів.

Нині їм потрібно вже не брудною бомбою, не комарами цікавитися, а хто кого перестріляє: Кадиров — Шойгу з Герасимовим, або Герасимов з Шойгу — Пригожина. З великим задоволенням вся Україна спостерігатиме за цією чудовою сутичкою.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ