Невидимі рани Сирії

Коли у 2015 році, в розпал бомбардувальної кампанії Асада, семирічного хлопчика в східному Алеппо попросили намалювати малюнок, він зобразив не дітей, голубе небо чи усміхнене сонце. На малюнку маленького Ахмеда були гелікоптери, що скидають бомби, палаючі будинки та закривавлені, скалічені діти. Ті, що вмирали – усміхались, натомість живі – плакали.

Так папір та олівець стали єдиними інструментами, за допомогою яких хлопчик міг виплеснути назовні травматичні спогади свого втраченого дитинства.

У Сирії, сусідніх країнах та по всій Європі є мільйони сирійських біженців та внутрішньо переміщених осіб, таких же як малий Ахмед. Людей, що плакали та продовжують плакати, не маючи можливості поділитись своїми бідами. І це вже не кажучи про підтримку та терапевтичну допомогу, яка б допомогла їм пережити жахіття війни, втрати та вічні переїзди.

Хоч Сирія і зникла з новинної стрічки, війна там не закінчилась. Лише за кілька місяців 2017 року зареєстрували більше ніж 250 тисяч сирійських біженців. За останні роки це число досягло відмітки у 5,1 мільйона. 15 біженців, з-поміж яких 3 дітей, замерзли на смерть у північному Лівані. Вони загинули після виснажливої дороги через кордон. Усі країни по сусідству з Сирією встановили ліміт на прийом мігрантів, тобто буквально закрили свої двері для біженців.

У багатьох сирійців є відчуття, що світ покинув їх

Сирійська криза триває вже більше семи років і достеменно не відомо, як сильно життя в таких стресових умовах відбилось на психологічному здоров’ї дорослих та дітей. Ба більше, у подібних дослідженнях не надто зацікавлені волонтери, уряди, численні місцеві та міжнародні інституції.

За словами Ани Маробрі, сирійського-американського спеціаліста з інтенсивної терапії, яка допомагає колегам в сирійській провінції Ідліб за допомогою телемедицини, в середовищі місцевих жінок та підлітків намітився новий тренд. Кожні декілька днів до місцевих лікарень після спроби отруєння інсектицидами привозять кількох підлітків та одну-двох жінок. Інсектициди, по-місцевому «газові таблетки», викликають збій у роботі внутрішніх органів, що веде до болісної та повільної смерті.

Як лікар, що провів у Сирії понад 6 років, я переконаний, що світ має звернути увагу на здоров’я цих травмованих сирійських дітей. Якщо не простягнути їм руку допомоги прямо зараз, наслідки їхньої трагедії переслідуватимуть нас ще довгі роки.

Психічне здоров’я не в пріоритеті

Протягом кількох тижнів, що минули після організованого наступу військ Асада та російських реактивних літаків, понад 220 тисяч жителів перемістили до північної провінції Ідліб. Нині на цій території проживає 2,5 мільйонів людей, з них половина – внутрішньо переміщені.

В очікуванні евакуації із заблокованої Гути, на півдні Сирії загинуло ще 17 людей, серед них і діти. В таких умовах 400 тисяч жителів чекають на допомогу уряду вже шість років. Тим часом режим продовжує скидати на мирні поселення звичайні, а подекуди і хімічні бомби. Щодня з’являється новий список загиблих, до яких нікому, крім місцевих активістів, немає ніякого діла. У багатьох сирійців є відчуття, що світ покинув їх.

Депресія, посттравматичний синдром, схильність до суїциду, агресія та психологічні захворювання – все ці невидимі рани, які не те щоб не лікують, а навіть вчасно не діагностують. І чим довше ми ігноруємо цю ситуацію, тим серйознішими будуть наслідки.

Психологічні проблеми – це і досі табу для більшості країн світу, особливо в Сирії та на Середньому Сході, де пацієнти та їхні сім’ї бояться просити про допомогу, остерігаючись, що їх обізвуть «божевільними». Тамтешнє суспільство уникає подібних людей, і вони продовжують жити без мінімальної підтримки. У Сирії є лише одна психіатрична лікарня, де цим людям реально можуть допомогти. Раніше було два таких місця – біля Дамаска та в Алеппо. Та навіть до кризи ці лікарні більше нагадували в’язниці.

У Йорданії, Туреччині та Лівані, де погодились дати притулок 5 млн сирійських біженців, психологічні послуги здебільшого приватні. Та і там лікарів та соціальних працівників катастрофічно не вистачає.

У 2016 році сирійсько-американський психіатр М. К. Хамза, який був волонтером у багатьох місіях у Лівані, Туреччині, Йорданії та Греції, описав новий синдром, який яскраво демонструє руйнівну дію психологічної травми на сирійських дітей. Лікар назвав це «синдромом людського спустошення». Згідно з цим же дослідженням, від посттравматичного синдрому нині страждають понад 45% сирійських дітей.

Інші аспекти психологічних проблем

Існує високий ризик, що в майбутньому ці маленькі сирійці стануть наркоманами, повіями та екстремістами. Уже відомо про торгівлю органами та факти нелегального всиновлення цих дітей членами різних міжнародних злочинних угрупувань.

Населення Лівану – 5 мільйонів, з яких 1,5 – сирійських біженці. 16-річний Абед став одним із небагатьох, хто отримав у цій країні психологічну допомогу. Для лікування таких як Абед тамтешня громадська організація Art of Hope застосовує арт-терапію, а також дає можливість вчитися. Організовуючи тематичні воркшопи, активісти намагаються повернути сирійським дітям певний рівень гідності та «нормальності».

За словами засновниці Art of Hope, Тари Кангарлоу, Абед був змушений спостерігати, як ІГІЛ відрубувала людям голови у його рідному містечку Рагга. Там же ІГІЛ відрубали руку і йому. Зараз у хлопчика депресія. Він почувається винним, веде себе агресивно. На одному з сеансів терапії Абед сказав, що, можливо, було б краще якби він повернувся додому та приєднався до ІГІЛ. У тому, що месники відтяли йому руку, хлопчик бачить свою провину.

Психологічні травми на руку ІГІЛ

Кількість сирійських дітей, які не ходять до школи та, відповідно, страждають від психологічних недуг, зростає. І якщо психологи та вчителі не об’єднаються, це покоління не впорається зі своєю бідою.

Я переконаний, що терористичні групи не проґавлять шанс залучити цих малих сирійців до своїх рядів. Їм це вдасться, тому що вони забезпечать цим дітям та підліткам базові умови виживання. А найголовніше – вони повернуть їм гідність та сенс життя.

Тож турбота та лікування сирійських дітей – це інвестиція у світ без екстремізму, спосіб досягнути мирного майбутнього.

Щоб досягти цього, інші країни можуть розвивати телемедицину. Вони щонайменше можуть зробити свій внесок у проведення тренінгів для місцевих лікарів та передбачити депресію та самогубства поміж сирійців.

Та щоб там не було, сирійські діти дуже стійкі. Вони усміхаються, грають та швидко адаптуються до умов життя в таборах та навіть у блокаді. Після кількох сеансів арт-терапії, дитина, яка нині малює смерть та бомби, зможе намалювати квіти, річки, метеликів та щасливі обличчя. Ця дитина може вирости і стати лікарем, вчителем, інженером чи навіть президентом. Ми зобов’язані дати їй цей шанс.

Переклад НВ

Вперше опубліковано на The Conversation. Републікування повної версії тексту заборонене

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени