Не купуйтеся на обіцянки Кремля

На момент написання цього тексту "припинення бойових дій в Сирії" майже зазнало краху. Тисячі російських солдатів продовжують допомагати кампанії президента Сирії Башара Асада по захопленню Алеппо. Точно так само з завидною регулярністю порушуються Мінські угоди між Росією та Україною.

В обох випадках зрозуміло: Москва не збиралася виконувати взяті на себе зобов'язання, а припинення бойових дій в Сирії не було цим перемир'ям - війна проти опонентів Асада не припинялася, і, як тепер стало відомо, Путін сказав сирійському диктатору: "Ми не дозволимо, щоб ви програли".

Тим часом все більше представників європейських еліт кажуть, мовляв, потрібно послабити санкції проти Росії, так як, зрештою, Кремль допомагає Заходу боротися з тероризмом в Сирії. Але бажаючі полегшити або зняти санкції у такому разі показати, в чому полягає співпраця Росії проти тероризму і чому ми повинні почати діалог. Путін дав зрозуміти, що Росія не хоче і не може тримати своє слово.

На зустрічі Ради РФ-НАТО російський посол Олександр Грушко виніс НАТО ультиматум, зазначивши, що будь-які заходи з боку Альянсу щодо зміцнення своєї оборони будуть сприйняті Росією в якості загрози і дадуть їй привід для "адекватної відповіді". За версією Грушко, РФ не тільки розглядає НАТО як загрозу, але і не хоче, щоб Альянс захищався, так як вважає це "провокацією". У США ж, цілі Путіна, схоже, знову поставили адміністрацію Обами в глухий кут. Американський посол в НАТО згадав, що подальше розширення альянсу не розглядається, оскільки може спровокувати Москву, а у Вашингтоні цього не хочуть.

Путін у свою чергу, судячи з усього, може провокувати Альянс скільки завгодно; єдина відповідь НАТО - прагнення заздалегідь визнати поразку. Тиск з боку Франції, Німеччини та Італії щодо пом'якшення санкцій посилюється. Хоча краще б європейці так тиснули на Росію, щоб та дотримувалася умов перемир'я в Донбасі, як вони тиснуть на Україну. Мінські угоди ні до чого не зобов'язують Росію і навіть не визнають її втручання в Україну, починаючи з 2014 року. При цьому фактично зрівнюють український уряд і "сепаратистів", які насправді є російськими добровольцями або переодягненими солдатами регулярних військ, вимагаючи від України відмови від суверенітету над Донбасом.

Незважаючи на те, що майже досягнуто консенсусу про постійне розміщення ротаційних сил у східних країнах-членах НАТО, Вашингтон і Берлін зі страху спровокувати Путіна, схоже, ветували постійне розміщення сил НАТО в Польщі та країнах Балтії. До вторгнення в Україну Росія мала явну військову перевагу на Балтійському театрі, і вона постійно покращує свою позицію, створюючи нові дивізії, прискорюючи темпи навчань і закупівлі як ядерної, так і звичайної зброї. Навіть бронетанкова бригада буде марна у разі воєнного протистояння (і це я ще мовчу про переваги РФ у питанні артилерії, електронних озброєнь, а також протиповітряних і протикорабельних потужностях в Балтійському та Чорному морях).

Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич стверджує, що польська армія недостатньо фінансується, а ситуація в інших країнах Європи ще гірше. Німецькі армійські сили останнім часом припинили навчання, оскільки правила не дозволяють їм понаднормові заняття. І це нібито провокує Росію?

Факт в тому, що будь-які дії НАТО, та й саме його існування, є провокацією для Росії, так як Росія, згідно з її офіційними документами, автоматично очікує конфлікту з усіма сусідами незалежно від реальної політики. Більш того, продовжує висувати НАТО ультиматуми, відкрито порушуючи власні обіцянки.

Не менш красномовно те, що росіяни розцінили засідання Ради РФ-НАТО як визнання Альянсу, що йому не впоратися без допомоги РФ. Але для Путіна діалог - лише прелюдія до тиску за зняття санкцій з метою зберегти завоювання РФ в Україні і свободу дій в Сирії.

Зараз навіть не будучи експертом, легко розшифрувати цілі Путіна в Сирії та Україні. Але, мабуть, наші уряди як і раніше перебувають у темряві невідання - і було б наївно розраховувати на те, що вони прозріють до саміту НАТО у Варшаві.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Стівена Бланка. Републікування повної версії тексту заборонене.

Вперше опубліковано на Atlantic Council

Більше точок зору тут