Наш цивілізаційний вибір

Нещодавно блогер Олег Пономар написав, що для України принципова відмінність нинішньої холодної війни від попередньої полягає в тому, що на цей раз вона перебуває на іншому боці – в таборі Заходу, в рядах євроатлантичної цивілізації.

Це надзвичайно важливе зауваження, як на мене.

Якраз про наш цивілізаційний вибір я все частіше думаю останнім часом. Ми, безумовно, зробили його чотири роки тому, заплативши найвищу ціну. Але виявилося, що такий вибір не можна зробити раз і назавжди, його потрібно підтверджувати кожен день. Ми продовжуємо платити за нього життями людей на війні, але вибір цивілізації – не тільки і не стільки питання війни, скільки питання миру. Цей вибір складається з наших малих щоденних справ, але, перш за все, звичайно, з політичних та економічних рішень еліти.

І ось тут виникає велике питання. Всякий раз, повертаючись на батьківщину з якої-небудь зарубіжної поїздки, мимоволі замислюєшся: чому ж ми так напрочуд важко і повільно просуваємося вперед? Якщо вибір зроблено, якщо він є незворотним, якщо зрозуміло, що ніякого третього шляху для нас не існує і що всі рецепти розвитку прості, зрозумілі і давно застосовуються у всьому світі..., - якщо все так, то що ж тоді не так з нами?

У сучасному світі, щоб не стояти на місці, треба бігти з усіх сил

Це зовсім не відчайдушний крик зрадофіла, навпаки, всі знають мене як оптиміста і людину, для якої склянка завжди швидше повна. І я прекрасно усвідомлюю, який шлях ми вже пройшли і як багато лежить на чаші зробленого: будівництво армії і розвиток громадянського суспільства, безвіз, і лоукост, зовнішня політика і бюджетна децентралізація, ProZorro і Нафтогаз, багато інших прикладів нашого руху вперед. Тільки біда в тому, що в сучасному світі, щоб не стояти на місці, треба бігти з усіх сил. А якщо ти не біжиш, а просто йдеш, вважай, що тебе відносить назад.

Для України ж ситуація ще гостріша: ми так засиділися на старті, що нам поступальний розвиток зовсім не підходить, нам потрібно скакати через щаблі, щоб не відстати від інших. Мені ж здається часом, що ми не летимо, не біжимо, навіть не йдемо, а ніби повземо. Так, в потрібному, правильному напрямку, але повземо. Причому наше громадянське суспільство якраз готове до цього кидка, а ось еліта ніби весь час пригальмовує. Ми дуже багато говоримо, обговорюючи реформи, ми нескінченно довго зважуємо «за» і «проти», перш, ніж на щось зважитися. І в підсумку набагато менше робимо, ніж говоримо.

А що нам заважає підходити до насущних питань з точки зору цивілізаційного вибору?

Адже цей горезвісний «вибір» – не абстракція, а зовсім зрозумілий набір правил і цінностей, якими керується західна цивілізація. І для нас він цілком міг би стати і своєрідним мірилом шляху і одночасно важелем, що рухає Україну. Стати дієвим робочим інструментом для повсякденної політичної практики, і одночасно – відмінним маркером, що дозволяє зрозуміти, хто є хто в нашому політикумі. Я б порівняв цей інструмент з великим збільшувальним склом, крізь яке можна розгледіти суть практично будь-якого питання, що хвилює суспільство.

Візьмемо, наприклад, проблему створення земельного ринку, яку не вдається вирішити десятиліттями. Ось наш парламент щороку продовжує мораторій на продаж землі, і, знаєте, тут можна нескінченно відстоювати ті чи інші підходи, роками сперечатися про їх ефективність, проводити дослідження, оцінюючи всі за і проти. Але насправді все набагато простіше. Варто лише поглянути на це питання з точки зору нашого цивілізаційного вибору.

Що цей вибір нам диктує? Ми повинні залишатися в компанії Північної Кореї і ще кількох відсталих країн, в яких приватна власність на землю заборонена? Так чи ні? І відразу все стає на свої місця. І стає зрозуміло, як оцінювати діяльність депутатів, які голосують за такі рішення в парламенті і потім коментують їх в телевізорі.

Варто нам застосувати це велике збільшувальне скло, і ми ясно побачимо: в той час, як одні платять за наш цивілізаційний вибір своїми життями, інші ставлять на ньому хрест своїми голосами.

Чи ми не знаємо, що в системі охорони здоров'я у всьому розвиненому світі гроші ходять за пацієнтом? Знаємо. А раз так, значить, не повинно бути питання, дати чи не дати Уляні Супрун можливість провести нормальну медичну реформу. Може, ми не знаємо, що в цивілізованому світі чиновник, викритий в корупції, сідає у в'язницю? Якщо у нас для цього не вистачає незалежного антикорупційного суду, значить, взагалі не повинно стояти питання, створювати його чи ні. Наш цивілізаційний вибір диктує однозначну відповідь.

Ми повинні це робити не тому, що МВФ не дасть черговий транш, а тому, що це реально наш вибір, це потрібно нам самим. Будь-яке питання можна поставити в контекст досягнень людства. Цей цивілізаційний вибір – у всьому, і він не терпить подвійних стандартів. Ми не можемо в одному місці грати за європейськими правилами, а в іншому – винаходити якісь свої.

Тож зізнаймося чесно: питання зараз все-таки не стільки в нас, скільки саме в нашій еліті. Найбільш активна частина громадянського суспільства, яка самостійно формує порядок денний для політикуму своїми ідеями, своїми ініціативами, все-таки сильно випереджає нашу управлінську еліту. Запит знизу є, проблема часто у відповідному русі зверху.

Зрозуміло, що роки геноциду і негативного відбору, влаштовані радянською владою на нашій землі, завдали важкого удару саме по українській еліті. Але це зовсім не дає нам права сповільнювати крок. Якщо ми самі не здатні впоратися з якимись сферами, потрібно сміливо віддавати управління ними в аутсорсинг.

Це нормальна практика. Якщо весь світ віддає Україні в аутсорсинг розроблення програмного забезпечення, чому б нам не здати в аутсорсинг частину системи держуправління? Тим людям, для яких наш цивілізаційний вибір є органічною, природною і зрозумілою частиною життя. А там, дивись, підросте наша власна нова еліта, що ввібрала нові цінності і здатна взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні.

Я розумію, що багато хто визнає цей текст занадто наївним: мовляв, користолюбних чиновників не проб'єш нічим і керуються вони далеко не інтересами суспільства. Я – бізнесмен з багаторічним стажем, і мій досвід говорить мені про те ж. Але це не означає, що треба про ці важливі речі мовчати. Навпаки, їх потрібно не втрачати з поля зору і постійно повертати в дискусійне поле. Вода камінь точить. А все найправильніше завжди здається наївним.

І не забудьте: коли прийде час голосувати на чергових виборах, кому довірити владу, ставте на перше місце саме відповідність політиків тому вибору, який був зроблений чотири роки тому і за який доводиться битися кожен день. Прийняти рішення буде набагато простіше.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени