Четвертий квартал 2016 року Україна завершила зростанням економіки на рівні 4,7%, у порівнянні з аналогічним періодом 2015-го; порівняно з третім кварталом 2016-го, зростання склало 1,9%. У четвертому кварталі року зростання взагалі, як правило, більше, ніж у третьому – але тільки якщо мова йде про зростаючу економіку. Якщо ж економіка падає, то і зростання буде менше.

Тобто, українська економіка дійсно зростає і причини тому різні. Як правило, наша економіка зростає тоді, коли зростають ціни на експортовані Україною сировину та напівфабрикати.

Чи забезпечено зростання реформами, складно сказати. Реформи, безсумнівно, приносять користь, однак вони не так швидко проявляються в конкретних речах. Тим більше, що їх темпи дуже відрізняються від європейських.

Ми – не європейська країна. У нас не виходить системно і швидко.

По-перше, тому що революціонери, майданівці, не висунули в політику радикальних реформаторів. Замість цього вони передали владу найбільш ліберальним представникам старого політикуму. Тип поведінки і навички цих людей відповідають їх старому досвіду. За своєю природою вони не революціонери.

По-друге, цінності, на яких побудовані реформи в країнах Східної Європи, збігалися з цінностями населення. Вони будували інститути на європейський манер. А у нас країна, що наближається до Європи. У населення інші цінності – цінності виживання, а не розвитку.

Процес реформ, як і всякий процес насильницьких змін, – це кризовий процес. Населення відчуває на собі цю кризу, але не готове приймати її, як це було в європейських країнах.

По-третє, у нас війна.

По-четверте, опір нашого олігархату і включеність населення України в корупційну систему не йдуть у порівняння з європейським досвідом. Опір українських олігархів сильніший і розумніший.

Але навіть в умовах цих труднощів реформи в Україні йдуть. Але йдуть несистемно і нешвидко. Можливо, тільки можливо, це і є наш шлях. Адже є об'єктивні фактори, які змушують нас так себе вести.

Більше поглядів тут