Найбільші загрози для України
Колонка написана у співавторстві з Володимиром Дмитренком, незалежним експертом
Події 2014 року наглядно продемонстрували, що Закон «Про основи національної безпеки України» та Стратегія національної безпеки, затверджена в лютому 2007 року, не відповідають умовам, в яких ми сьогодні живемо. Деякі їх положення залишаються актуальними і на теперішній час, але ключовими загрозами виявились зовсім не ті, що прогнозувались фахівцями і політиками, відповідальними за забезпечення національної безпеки України, тому й безпекова політика формувалась неправильно.
Воєнна доктрина України, введена в 2012 році, стверджувала, «що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти України, в середньостроковій перспективі є малоймовірною».
Як наслідок, країна мало приділяла увагу потребам української армії і, перш за все, її оснащенню сучасними видами озброєнь. Помилкою виявилось й рішення щодо позаблокового статусу України, яке було прийняте на підставі невірної оцінки загроз у воєнній сфері. Армія України постійно скорочувалася, рівень бойової підготовки падав, старе озброєння розпродавалося, а закупки нового практично не проводилися.
Конфлікт навколо острова Тузла 2006 року показав, що частина російської правлячої еліти не бажає визнавати територіальну цілісність України. Проте одних висновків з цього ми не зробили.
Усвідомлення необхідності вступу України до НАТО, військово-політичного союзу, який би міг її захистити від можливої російської навали, з’явилось у керівництва України тільки в 2014 році, після повалення режиму Януковича. Але можливості реалізувати цей намір вже не було, Росія перейшла до активних дій в Криму та на Донбасі.
Затяжну війну виграє той, хто виявляється більш витривалимВиявилося, що всі гарантії, які були дані Україні, коли вона відмовлялася від ядерної зброї, мало чого варті. Росія, замість того, щоб бути гарантом безпеки України, згідно підписаного нею Будапештського договору, сама анексувала частину української території. Західні ж держави, замість військової допомоги Україні, що прописано у Будапештському договорі, обмежилися введенням деяких економічних санкцій проти агресора.
Введення санкцій проти Росії було надзвичайно важливим фактором, який допоміг зупинити російську експансію. Але цього було замало, щоб змусити агресора повернути Україні втрачені території. Не припинився й тиск на Україну з боку Росії. Почалася необ’явлена гібридна війна, де битва іде не тільки і не стільки зброєю на полі бою, скільки в економічній, інформаційній та політичній сферах, а також у боротьбі за симпатії населення.
Чи має Україна шанс стати переможцем у цьому конфлікті?
Якось у ІІІ сторіччі до нашої ери карфагенський полководець Ганнібал вторгся до Італії, завдавши римлянам декілька серйозних поразок. У цьому скрутному становищі римській сенат призначив верховним головнокомандуючим досвідченого воїна Фабія Максима. Замість спробувати перемогти Ганнібала у битві, той почав вимотувати його постійними дрібними сутичками. Ганнібал почав втрачати свої здобутки, в той час, як сили Рима росли. Але тут багатьом з римлян здалося, що Фабій діє надто повільно. За це його прозвали Фабій Кунктатор, тобто Фабій Повільний, і відсторонили від командування, обравши замість нього двох інших полководців, які рвалися у бій, обіцяючи співгромадянам швидку перемогу. Зібравши величезну армію, вони спробували розгромити Ганнібала у битві при Каннах і програли, втративши майже всю армію. Схаменувшись, Сенат повернув командування Фабію Максиму, і той за декілька років змінив хід війни на користь Риму, після чого його прізвисько «Кунктатор» почало звучати не як образа, а як шана його мудрості. Що ж до Ганнібала, то, незважаючи на всі свої перемоги, яких протягом війни і особливо на її початку було немало, він врешті-решт програв вщент.
Затяжну війну виграє той, хто виявляється більш витривалим. І не завжди це той, хто перемагав на першому етапі війни.
Маючи менший військовий та економічний потенціал, ніж ворог, Україна має маневрувати, накопичуючи сили. Ми мусимо передбачати дії ворога та уникати прямої конфронтації.
Діяльність нинішнього керівництва РФ направлена на перешкоджання зближенню України з ЄС і НАТО. Керівництво РФ свідомо, навіть втрачаючи свій міжнародний імідж та не зважаючи на багаточисельні людськи жертви і економічні втрати, намагається змусити Україну відмовитись від вступу до НАТО. Не можна виключати можливість того, що спроба України форсувати вступ до НАТО призведе не тільки до посилення російської допомоги проросійським сепаратистам в ДНР та ЛНР, але й до прямого російського вторгнення у східні та південні регіони України. Позиція ж Росії щодо вступу України до ЄС набагато менш жорстка. Завадити розвитку економічних зв’язків України з ЄС Росія не може, як і подальшому вступу України до ЄС.
Враховуючи це, а також те, що час грає не на користь Росії, економічні можливості і військова потуга якої не зростають, а невпинно скорочуються, Україні бажано цим скористатися і активізувати співпрацю з ЄС, прискорити зростання власної економіки. Що ж до вступу України до НАТО, то про це потрібно не стільки голосно проголошувати, провокуючи Росію на вторгнення, скільки ретельно і спокійно домовлятися з керівництвом Альянсу. Україна має бути і буде членом НАТО, але цей вступ треба ретельно і без галасу підготувати.
Як і країни Балтії, Україна вже давно могла бути і членом ЄС, і членом НАТО. Завадою цьому стала слабка, непослідовна політика нашої державної влади протягом всього періоду розбудови незалежної України, корумпованість політичної еліти та її нездатність до управління державою. Корупція і некомпетентність влади - основні наші вороги. Якщо ми їх переможемо, то впораємось і з рештою ворогів.
Чи все робиться для того, щоб Україна змогла вистояти в довготривалому протистоянні з Росією та підтримуваними нею сепаратистами? Ні, не все.
Наша економіка перебуває у критичному стані. Виправити становище можна тільки потужними інвестиціями. Але система оподаткування та умови ведення бізнесу в Україні, скоріше, відштовхують, аніж залучають потенційних інвесторів. Ми не наздоганяємо, а все більше відстаємо від розвинутих країн. І це, безумовно, негативно впливає на можливості оснащення нашою армії сучасними видами озброєння та обладнанням.
Вкрай негативно впливає на обороноздатність України повальна бідність великої частини населення, коли більш, ніж половина громадян, не здатні на свої зарплати і пенсії заплатити навіть за комунальні послуги, і змушені просити субсидії. Що відчуває людина, яка пропрацювала все життя і не може заплатити за квартиру у «хрущовці»? Що відчуває людина з двома тисячаи гривень пенсії, з якої вираховують податок на війну, дізнавшись, що більше сотні доларових мільйонерів у Верховній Раді виписали собі багатотисячну допомогу на житло та інші потреби?
Коли занадто багато людей ненавидять свою владу, вони стають вибухонебезпечною сумішшю, що може в будь який момент спалахнути і вибухнути.
Таке становище треба негайно змінити. І змінити це можна лише через створення умов для розвитку економіки, зменшення «корупційного податку», виведення економіки з тіні та, як наслідок, підвищення реальних зарплат і пенсій до рівня, коли працююча людина чи пенсіонер зможуть спокійно прожити на свою зарплату чи пенсію.
Цього не можна добитися, не налагодивши чітку роботу банківської сфери України, зробивши її більш прозорою, закінчити виведення ненадійних банків з ринку України. І таких прикладів, як е-декларація голови НБУ Валерії Гонтаревої, яка вказала, що зберігає досить велику суму грошей не на рахунку у банку, а вдома, причому не в гривнях, а у доларах, бути не повинно. Представники влади своїм прикладом повинні демонструвати довіру до національної валюти та банківської системи України.
Необхідність налагодження нормального функціонування банківської системи давно вже стало не господарською проблемою окремих людей і підприємств, а проблемою національної безпеки.
Питання нормалізації економічних відносин, нормалізації роботи банківської системи, судової системи та боротьби з хабарництвом наразі стали найпріорітетнішим завданням влади, питанням, від якого залежить майбутнє України.
Без стрімкого підйому економіки вирішити будь-які інші серйозні питання, що стоять перед Україною, не вдасться. Саме від стану економіки буде залежати, чи зможе Україна добре оснастити і модернізувати свою армію, чи зможе забезпечити населенню хоча б мінімальний рівень добробуту, чи зможе зберегти достатньо високий рівень науки, аби не перетворитися на країну третього світу.
Величезною проблемою національної безпеки стала незавершена та неефективна реорганізація правоохоронної системи України. Більшість громадян, зокрема, дрібні бізнесмени і навіть багато хто з бізнесменів середньої ланки, відчувають себе майже беззахисними перед злочинністю. Все більшим стає потік нелегальних мігрантів, збільшується кількість злочинів з використанням вогнепальної та холодної зброї.
На вкрай низькому рівні знаходиться наша медицина. У нас є лікарі світового рівня, але розпочата Олександром Квіташвілі медична реформа лише зруйнувала стару систему, не побудувавши кращу. Більше двох третин часу лікарі витрачають не на надання допомоги пацієнтам, а на заповнення різних папірців. В критичному стані опинилася наша епідеміологія. Майже згорнулася вакцинація населення від деяких небезпечних хвороб, що в будь-який момент може викликати епідемії.
Критичного стану набула проблема забруднення навколишнього середовища і особливо проблема переробки сміття. В якій ще країні Європи, Азії чи навіть Африки сміття везуть на переробку чи утилізацію за декілька сотень кілометрів?
Перераховувати потенційні загрози національній безпеці України можна довго. Але вирішити їх можна тільки у разі суттєвого покращення економічної ситуації та комплексного підходу до реформування сектору національної безпеки та оборони.
Більше поглядів тут
