Настрій в Україні загалом оптимістичний, як я з’ясував після двох днів перебування в Києві на ювілейному, двадцятому Ялтинському економічному форумі (YES). Конференція, заснована українським бізнесменом Віктором Пінчуком (членом Міжнародної консультативної ради Атлантичної ради), збирає політичну еліту країни разом із видними європейськими та американськими лідерами, зовнішньополітичними мислителями та журналістами.

Конференція YES була скликана через тридцять вісім днів після початку зухвалого вторгнення України в Курську область Росії. Під час попередньої поїздки до Києва наприкінці серпня всі мої українські співрозмовники були натхнені швидкими успіхами України в Курській області, але водночас занепокоєні тим, що, можливо, їхні війська просунуться надто далеко і потраплять у російську пастку.

Відтоді Україна досягла додаткових успіхів і зміцнила свої позиції на південь від річки Сейм. За даними Державного агентства рибного господарства України, це спонукало Москву отруїти річку, що стало б іще одним воєнним злочином, скоєним Кремлем під час агресії проти України. (Екологічні організації мають бути розлючені через це, так само як і через заподіяну Росією шкоду для довкілля на Запорізькій атомній станції та в інших місцях).

Усе це залишило у Зеленського гіркий післясмак

Тиждень тому, коли я прямував до Києва, Москва почала контрнаступ у Курській області. У перший день російські війська просунулися на кілька миль, а в наступні дні досягли менших успіхів. Але до кінця тижня українські резерви, очевидно, передбачаючи російські дії, прорвали російські лінії у двох місцях, узяли в полон десятки російських солдатів і тепер загрожують російському тилу. Ентузіазм російських військових блогерів, які передбачали, що російські війська обов’язково вкладуться у встановлений президентом Володимиром Путіним термін — 1 жовтня — і «очистять» Росію від українських військ, швидко змінився зневірою. Ці ж події підняли настрій у Києві, навіть незважаючи на те, що місто зазнавало масштабних ракетних атак Москви.

Але хороші новини рідко приходять самі. Винахідливість України в боротьбі з величезними труднощами, яка дивує як її ворогів у Москві, так і прихильників на Заході, стала характерною рисою цієї війни. Так само як і нестійкість цих прихильників у підтримці оборони України.

Ця нестійкість стала помітною минулого тижня, коли 12 вересня держсекретар США Ентоні Блінкен і міністр закордонних справ Великої Британії Девід Леммі прибули до Києва для зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Зеленський сподівався, що посланці привезли повідомлення про те, що Сполучені Штати і Велика Британія знімають непродуману заборону на використання Україною ракет середньої дальності — США щодо армійських тактичних ракетних систем (ATACMS) і Велика Британія для Storm Shadow — проти цілей у Росії. Ця проблема, по суті, створена США. З моменту початку повномасштабного вторгнення Росії адміністрація Байдена зволікала з поставками дедалі досконалішої зброї до України, оскільки її стримували постійні ядерні погрози Путіна. Оскільки ракети Storm Shadow складаються з американських компонентів, Білий дім може накласти вето на їхню передачу або використання в будь-якій точці світу.

Незважаючи на цю тенденцію, Україна покладала великі надії на цей візит, оскільки в новинах повідомляли, що Блінкен сказав голові комітету у закордонних справах Палати представників США Майклу Макколу, що дозвіл буде отримано. Але коли Блінкен зустрівся з Зеленським, стало зрозуміло, що такого дозволу немає. Ці ракети, як і раніше, не могли бути використані для захисту українців від масованих російських плануючих бомб або для сприяння вторгненню України в Росію.

Усе це залишило в Зеленського гіркий післясмак, і він не приховував цього під час свого виступу на конференції YES. Він зазначив, що коли просить нові системи озброєнь або дозвіл на їхнє використання на території Росії, то чує у відповідь виснажливий рефрен: «Ми працюємо над цим». Але були сподівання, що зустріч президента США Джо Байдена з прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером 13 вересня дасть змогу розв’язати це питання задовільно або, принаймні, дасть Україні дозвіл на використання британських ракет проти військових і стратегічних об'єктів у Росії. Судячи з повідомлень, цього не сталося, хоча ходять чутки, що такий дозвіл буде отримано. Якщо цього не станеться, Зеленський зосередиться на цьому, коли зустрінеться з Байденом у Нью-Йорку на полях Генеральної Асамблеї ООН.

Ще одна хмарка, помітна в Києві, пов’язана з майбутніми президентськими виборами в США. Багато західних учасників конференції YES вважають, що перемога колишнього президента США Дональда Трампа призведе до тиску США на Київ, щоб змусити його прийняти умови капітуляції заради миру, публічно викладені кандидатом у віцепрезиденти Джей Ді Венсом. Хоча багато українців поділяють цей погляд, інші, включно з деякими високопоставленими чиновниками, ситі досхочу нерішучою політикою адміністрації Байдена і припускають, що Трамп, зіткнувшись із несумлінністю Путіна, у кінцевому підсумку виявиться сильнішим партнером. Вони згадують, що він без вагань запустив ракети «Tomahawk» по сирійській авіабазі після того, як диктатор Башар Асад перейшов червоні лінії США і застосував хімічну зброю проти мирних жителів — удар, який вразив Москву. Висловлювання колишнього держсекретаря Майка Помпео в YES зміцнили цю думку, почасти тому, що його власний план зі встановлення миру є надзвичайно розумним і, на відміну від плану Венса, не передбачає покірливого принесення в жертву життєво важливих інтересів США.

Зрештою, настрій в Україні, як і остаточний результат війни, залежатиме від військових подій, і тут теж є хороші новини. Деякі з критиків удару України по Курській області — зокрема і чиновники адміністрації Байдена, які давали анонімні коментарі в ЗМІ, — стверджували, що він відволікає життєво важливі українські сили від спроб зупинити повільне просування Москви до стратегічного міста Покровська на Донбасі. Навіть через чотири тижні після початку Курської операції вони зазначали, що російські війська не були перекинуті з Покровського фронту на Курський.

Ситуація змінилася минулого тижня. Москва почала укріплювати Курський фронт силами не тільки з Херсонської та Запорізької областей, а й, за словами людей, із якими я розмовляв на конференції, з Покровського напрямку. Можливо, це пов’язано з тим, що за останні кілька днів російський наступ на Покровськ, навіть невеликий, припинився. Поки що зарано говорити про те, що просування російських військ у цьому напрямку більше не становить загрози, але вже можна помітити те, як переваги Курської операції проявляються і на Донбасі.

На Україну, як і раніше, очікує дуже складне майбутнє: зима зі значним дефіцитом енергії через масовані кремлівські атаки на енергетичну інфраструктуру, Росія, знову озброєна іранськими балістичними ракетами, тоді як Білий дім продовжує зволікати. А ще — можливість різкого скорочення американської допомоги, якщо наївні представники одного з крил Республіканської партії відповідатимуть за політику національної безпеки. Але українці безстрашно тримаються, розуміючи, що, як ясно засвідчила конференція YES, альтернативою перемозі є підпорядкування Кремлю, на чолі якого стоїть воєнний злочинець, якому вже висунули звинувачення.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV