На яке майбутнє сподіватись українцям

Монумент Володимиру Леніну стояв на Бессарабській площі Києва з 1946 року, допоки 8 грудня 2013 року демократичні протестувальники його не знесли – більше ніж через 22 роки після здобуття Україною незалежності від СРСР.

Сьогодні на пустому гранітному п’єдесталі височіє металевий тризуб. Національний герб України. І це сильне протиставлення: символ вільної та незалежної України поверх залишків її радянського минулого.

За кілька метрів навпроти п’єдесталу, де колись був Ленін, стоїть новий, окремий монумент.

Це гігантська блакитна рука під назвою Middle way. Це робота румунського митця Богдана Ратни та частина київського проекту «Пам’ятники, що рухаються» в рамках якого тимчасові об’єкти мистецтва демонструють по всьому місту.

Київські чиновники кажуть, що блакитна рука призначена символізувати як «дружбу та співпрацю», так і все більш помітну ідентичність Києва як міжнародного мегаполіса, де раді іноземцям усіх мастей.

Та наразі мешканці Києва сприймають монумент із млявим ентузіазмом. У соцмережах розповсюджений жарт, що блакитна рука символізує відсутність гарячої води в кількох частинах міста. Інші жартують, що статуя нагадує фільм Аватар. Є ще кілька непристойних жартів не для преси.

Сьогодні на пустому гранітному п’єдесталі височіє металевий тризуб

Та попри онлайн-жести нова статуя стала популярним місцем для фотографування.

Прохолодного осіннього дня молоді люди стоять у черзі, щоб зробити фото на фоні гігантської блакитної руки. Чоловік і жінка, радше за все пара, фотографують одне одного, по черзі піднімаючи вверх великі пальці та показуючи жест – символ миру. […]

Дві старші жінки з цікавістю розглядають чергу. Ставши навпроти монументу, вони допитливо оглядаються навколо, витягуючи шиї. Одна леді ставить на землю свою сумку з покупками та зупиняється, щоб прочитати напис на фундаменті монументу.

Я запитую цих двох старших українок, що вони думають про нову статую. Їх звати Галина та Анна. Вони погоджуються говорити та сфотографуватись, але просять, щоб не публікували їх прізвища та вік.

Галина, вбрана в клітчасте сіре пальто, що пасує до її сивого волосся, говорить, що насправді не надто розуміє мистецьке призначення цієї статуї, та вона щаслива вітати іноземців в Україні. «Статуя посилає правильне повідомлення, – каже жінка. – Мовляв, послухай, мій дім, ваш дім – у Європі. Не в Росії».

Анна, з укладеним та фарбованим у блонд волоссям, дивиться на металевий український тризуб, що стоїть замість Леніна. Слово «Ленін» досі чітко вигравіюване на чорному п’єдесталі. «Леніну капут», – каже Анна. Вона схвально виставляє великий палець доверху та всміхається. […]

«Я колись була комсомолкою, розумієш, – говорить Анна, емоційно закидаючи голову, як колись робили у молодіжній комуністичній організації часів СРСР, Всесоюзному Ленінському комуністичному союзі молоді. Та додає: «Я вірила у Радянський Союз, але все там було брехнею».

Галина киває головою у мовчазній згоді.

Анна знову поглядає на український тризуб. «Я бачила стільки змін, – говорить вона. – Та всі вони на краще».

Пусті п’єдестали

Протестанти, які знесли монумент Леніну на Бессарабській площі, були учасниками проєвропейського заворушення, відомого як Євромайдан. Вуличні протести в листопаді 2013-го розпочались у відповідь на рішення тодішнього українського президента Віктора Януковича відмовитись від проєвропейської торговельної угоди на користь аналогічної з Росією.

Це рішення фатальним чином не відповідало пульсові української нації і тому, як сильно її молодь хотіла стати частиною Європи та не застрягнути в чистилищі російського рабства. Зрештою, подальші місяці проєвропейських протестів лавиноподібним чином переросли на повноцінну революцію, яка призвела до відсторонення Януковича від влади у лютому 2014-го.

В новинах повідомляли, що в перший рік після революції 2014-го в Україні знесли близько 700 монументів Леніну. Хоча на час грудня 2015-го понад 1300 продовжували стояти.

У січні 2017 українська влада заявила, що всі монументи Леніну на підконтрольній Україні території знесені.

Революція 2014-го розпочала те, що багато чиновників та експертів сьогодні називають безповоротним політичним, економічним та культурним розлученням з Москвою. З цієї причини дехто вважає, що Україна не мала справжньої незалежності до 2014 року – десятиліття після розпаду СРСР.

Та битві за майбутнє України ще не кінець.

Починаючи з лютого революційного 2014-го, Україна де-факто замкнута в окопах війни проти російських сил у східному регіоні країни, на Донбасі.

Сьогодні артилерія ще досі гуркотить, а автомати Калашникова досі тріщать уздовж 250-мильної лінії фронту. […] На іншому невидимому фронті українські реформатори досі не на життя, а на смерть борються з корупцією. В очах багатьох українців битва проти корупції для майбутнього України така ж важлива, як і окопи на Сході, де стримують Росію від вторгнення.

Страждання

Минуле століття не було для України ласкавим.

У 1930-х Йосип Сталін організував тут масовий голод, відомий як Голодомор, що вбив понад 4 мільйони українців. У період з 1939 по 1945 понад сім мільйонів українців загинули на Другій світовій війні (включаючи 600 тисяч українських євреїв, убитих у ході Голокосту) – грубо кажучи, у 1940 році живим був один із п’яти українців.

Незалежність, отримана Україною через кілька десятиліття після цього від СРСР, обернулась економічною та демографічною катастрофою.

У 1995-му, через п’ять років після проголошення незалежності, український ВВП упав на 60% від рівня показників 1990 року. (До порівняння, у часи Великої депресії 1929-1933 років ВВП США впав на 30%.)

З 1991 по 1996 роки українська промисловість згорнулась більше ніж на половину – це падіння більше за те, яке протягом Другої світової війни переживав СРСР, коли половина країни була окупована нацистами Німеччини.

Більше того, коли СРСР розвалився, багато українців побачили, як заощадження, які вони збирали все життя, зникли буквально за ніч.

Як результат, з 1992 по 1994 роки купівельна спроможність українців впала на 95%, за даними досліджень Київського національного економічного університету.

Реагуючи на поширений тренд поміж пострадянських країн, населення України стрімко зменшилось з часів розпаду СРСР.

На кінець 2016 року населення України зменшилось на 9,5 млн від піку 1993 року, коли українців було 52 млн 244 100 тисяч, а це означає спад на 18% за 23 роки. Ці втрати перевищують кількість українців, загиблих у ході Другої світової, хоча і протягом набагато довшого періоду.

В ООН підрахували, що населення України може впасти до 36,4 млн до 2050 року.

Революція 2014-го заразом принесла проблеми, в тому числі економічний спад та російське вторгнення на двох фронтах.

Молоді українці змучились очікувати на майбутнє у своїй країні та вже переїхали за кордон у пошуках роботи – чи виберуть цю опцію, якщо їм випаде така можливість. Відтак лише у 2017 році населення України зменшилось на 198 тисяч, повідомляє Державна служба статистики України.

Тут також іде війна.

У складі військ понад 60 тисяч українців залишаються на позиціях по лінії окопів та окупованих селищ Донбасу, обмундировані щоденною артилерією та тримаючи напоготові снайперську зброю проти сили, скомпонованої з понад 35 тисяч проросійських сепаратистів, регулярних російських військ та іноземних найманців.

Війна вбила понад 10,300 тисяч українців. Кожні три дні в середньому гине один український солдат.

Тим не менш, не всі новини з України невтішні. Революція 2014-го принесла також деякі позитивні зміни на кшталт пенсійної, радикальної медичної реформ, а також започаткувала деякі ключові антикорупційні інституції. Національну армію повністю модернізували, а чиновники мають у планах інфраструктурні проекти для всієї країни – в тому числі, на таке необхідне покращення стану доріг.

У свою чергу президент України Петро Порошенко здобув кілька дуже важливих перемог для українців з часів 2014-го, особливо дозвіл подорожувати в межах ЄС без віз.

Український постреволюційний уряд досяг прогресу в таких ключових сферах як послаблення залежності України від російського природного газу, домовленості за вільну торгівлю з ЄС, і реформи, які зробили країну більш привабливою для іноземних інвестицій.

За минулі кілька років розцвіло громадянське суспільство, стимулювавши виникнення «сторожових» груп, націлених наглядати за боротьбою уряду з корупцією.

Цей тренд, який хоч ще і переживає період становлення, та все ж прискорює відхід від радянської ери бандитського правління, навіть якщо деякі з цих сторожових груп досі зіштовхуються з суттєвим опором з боку уряду, а в окремих випадках навіть переслідуваннями.

Та досі багато реформаторів говорять, що прогрес відбувається надто повільно. […]

Більше того, в той час як українська економіка помалу оговтується від удару, завданого революцією 2014-го, більшість українців залишаються у набагато гіршому фінансовому становищі, ніж це було напередодні тих подій.

Вартість української гривні сповзла від 8 грн за 1 долар США у 2013 році до 27 грн за $1. Як наслідок, інфляція зростає, а купівельна спроможність українців іде вниз.

Зі середньою зарплатою у $270 за місяць, понад 60% українців живуть у бідності. Бо хоч український ВВП і повільно зростає, він досі не повернувся до свого передреволюційного рівня. У 2018 році ВВП тут налічував 112 мільярдів доларів – це, грубо кажучи, 60% суми за 2013 рік у $183 мільярди.

Безумовно, роки інтервенції після революції 2014-го були важкими для більшості українців. Одне можна сказати напевне: Росія більше не потягує за ниточки своїх маріонеток для контролю над Україною.

Майбутнє країни зараз твердо рухається шляхом від Росії, поглядаючи на Захід.

Монументи Леніну знесені раз і назавжди, та питання залишається – чим їх замінити?

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Нолана Петерсона. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал опубліковано на The Daily Signal

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени