Музика української революції
Це перша частина тексту Андрія Окари про музику української революції. Продовження буде опубліковано в розділі «Погляди»
Однією з головних рушійних сил обох українських революцій стала музика: рок, поп-рок, реп, народна, духовна, джаз, класична, бардівська, меншою мірою — традиційна естрада і поп і зовсім ніяк — «блатняк», «шансон» і патріотичні радянські пісні (у грудні 2013 року їх багато звучало на провладному «Антимайдані»).
Музика була не тільки фоном, хоча на сцені Майдану ледь не цілодобово проходили виступи різних груп, хорів і співаків, а також богослужіння та читання патріотичної революційної поезії. Музика стала генератором думки, емоцій, настрою, стану ірреальності. Саме музика взимку 2013-2014 років створювала екзистенційно забарвлене відчуття, що альтернативою революції може бути тільки смерть і небуття, і що за неї не жаль ані крові, ані навіть життя. А виконання гімну України стало одним з головних смислотворчих ритуалів, починаючи з першого ж дня «студентського» Майдану в листопаді. Примітно, що одним із символів революції стало жовто-синє піаніно «Україна», на якому революціонери в касках і балаклавах, відклавши вбік саморобні щити і бейсбольні біти, грали класичну музику перед строєм «Беркута».
Мабуть, українці в цілому більш музичні, ніж росіяни. І, можливо, одна з причин неуспішності подій у Москві на Болотній і Сахарова в 2011-2012 роках — саме їхня немузикальність, неонтологічність, відсутність екзистенціального ставлення до подій.
Щоб зрозуміти логіку і сенс українських революцій, щоб розібратися у всьому що сталося і що відбувається нині в Україні і в російсько-українських відносинах, особливо в умовах небаченої в історії людства російсько-української інформаційно-психологічної та когнітивної (смислової) війни, необхідно дослідити ті музичні посили, ту енергетику, яку українські музиканти генерували на Майдані і в околицях, а також по телебаченню і в інтернеті.
Виконання гімну України стало одним з головних смислотворчих ритуалів МайдануУкраїнській революції 2013-2014 років передував тривалий і болісний, гнітючий період безнадії і тривожного очікування. Вже в 2010 році, відразу після обрання президентом Віктора Януковича, суспільне повітря в країні стало густим і тяжким. Бандитські порядки, що встановлюються гангстерською «Сім'єю» глави держави, хоронили надії на можливість іншого життя навіть у найбільших оптимістів. Здавалося, Україна надовго, а то й назавжди перетворилася на цвинтар надій. І тільки іноді спалахували хвилинні просвіти.
Саме таке екзистенційне загострення стояння «на краю землі» — над разверзнутими історичними безоднями, героїчно-самогубне бажання йти напролом — без шансу на перемогу — відображені в рок-баладі «Хранителі надії» (2011) та її продовженні «Все починається, коли» (2012) композитора і співачки Марії Бурмаки, відомої своїми ліричними і революційними творами. Її пісні звучали ще на студентській «революції на граніті» восени 1990 року, в 2004 році вона була одним з «хедлайнерів» Помаранчевої революції. Цікаво поспостерігати, як у першій з двох композицій туга за революцією, а також сугестивний стан тривожності і відчуття ірреальності посилюється за рахунок використання у другій частині (починаючи з 1:52) хроматичної 64-струнної бандури
Ось ще приблизно такі ж почуття — те ж невиразне передчуття революції, те ж бажання йти до кінця, але не навпростець, а по заасфальтованій дорозі, — десь за півроку до початку Майдану. Але тільки замість надриву і рок-пафосу — іронія, стьоб, сарказм, баламутство, пародійне знущання над оригіналом пісні — у виконанні кабаре з міста Дніпропетровська, батьківщини Коломойського, Філатова та Яроша. Кабаре — прямий нащадок легендарного студентського театру ДДУ — завсідника КВК 1980-х.
Українська революція відбулася, вистояла і виявилася успішною передусім тому, що в народі відкрилася здатність до горизонтальної самоорганізації, а солідарність, довіра і братнє ставлення до абсолютно незнайомих людей стали в якийсь момент домінувати над традиційними людськими пристрастями і пороками. Саме про це одна з перших трендових пісень Майдану — «Брат за брата» у виконанні групи «KozakSystem» і цілого натовпу українських музичних зірок. Записана на телеканалі «ТВі» увечері 30 листопада 2013 року, під впливом нічного вкрай жорстокого побиття «Беркутом» студентів-демонстрантів, яке, зрештою, і призвело до повноцінної революції.
Святослав Вакарчук — найбільш затребуваний український музикант як в Україні, так і в усьому світі. Феномен популярності пісень цього скромного, не схильного до епатажу кандидата фізико-математичних наук, — загадка. Його концерт на Майдані 14 грудня 2013 року зі старим складом «Океану Ельзи», супроводжуваний вогниками ліхтариків і мобільних телефонів трьохсоттисячної аудиторії, став однією з етапних і найбільш пам'ятною подією революції https://youtu.be/QQMs6sa1HLs
.
Бадьора пісня італійських партизанів «Bella ciao» вже багато десятиліть привертає найрізноманітніших революціонерів до співтворчості: відомі десятки варіантів на безлічі мов, написаних урізних ситуаціях і обставинах. Але всіх їх об'єднує революційний драйв і радикальна воля до змін. Викладач маркетингу в провінційному економічному університеті і активіст однієї енергійної політичної партії Ірина Земляна в перші ж дні Майдану написала свій варіант цієї пісні: «Вітя Янукович, чао!»
Головною рушійною силою української революції стала не безлика маса і не фанатики, а свідомі, реалізовані в житті, схильні до роздумів і сумнівів громадяни. Композиція Максима Паленка «Сніги», відомого як цілком успішний дитячий художник-графік, — це самопорпання ліричного героя і рефлексія від імені того самого «середнього» / «креативного» класу — навіщо і чому ці люди вирвалися зі свого повсякденного існування і, рухомі прекраснодушшям та ідеалізмом, вирушили зі своїх західноукраїнських, центральноукраїнських та східноукраїнських міст, селищ і сіл до Києва, на Майдан.
Переможниця "Євробачення" Руслана Лижичко стала однією з найбільш яскравих постатей Майдану — здавалося, що всередині неї встановлений маленький атомний реактор: вона постійно когось організовувала, щось вигадувала, кудись їздила, щось вирішувала. Вона досі вся в русі — займається звільненням полонених у Донбасі. Особисто я був байдужий до її пісні «Дикі танці» (саме з нею вона перемогла на Євробаченні-2004), проте, як виявилося, цю пісню треба було слухати в правильному місці і у визначений час. Наприклад, у морозну ніч на 11 грудня 2013 року, під час першого штурму Майдану: проймаючий холод, 3-тя година ночі, темрява, бійці «Беркута» і внутрішніх військ з усіх напрямів ломляться на барикади, тиснява серед захисників революції, санітари на брезенті періодично відтягують поранених і розчавлених у Будинок Профспілок, їдкий запах сльозогінного газу, лимони з молоком (потрібні для нейтралізації газу), на горі б'ють дзвони Михайлівського Золотоверхого собору. І над усім цим на сцені Майдану — захрипла Руслана зі своїми «Танцями», уражає видимих і невидимих ворогів революції
.
Лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко (Фома) свою найвідомішу пісню — епічну баладу «Не спи, моя рідна земля» — написав незадовго до Помаранчевої революції 2004 року, у дні якої вона стала одним з головних патріотичних хітів. Причина успіху цієї композиції не тільки в цікавій мелодиці, але і в незвичайній для сучасного року образності: про Україну йдеться як про «земний рай», до якого може потрапити лише дуже рішучий, відважний і духовно просвітлений подорожній. Треба не помилитися у виборі шляху, тому що один з них веде до пекла й загибелі, а інший — до світла. Подібні сюжети і образність були поширені в кінці XVIII століття в російській та європейських літературах, які перебували під впливом масонської містики і езотерики.
У цій композиції Україна зображується як земля обітована, як батьківщина щасливих і радісних людей, в якій буйно розквітає біблійний «дивний сад» і смерті не існує в принципі. Актуальна у Фоми і улюблена в масонській літературі тема серця як осереддя мудрості, благодаті і «серцевого знання».
За десятиліття, що минуло між двома революціями, Фома не написав другої подібної композиції, тому на новому Майдані звучала стара пісня — правда, з не меншим успіхом.
(До речі, це відео було зняте за кілька годин до варварського розгону «Беркутом» студентського Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 року, після чого, власне, і почалася революція Гідності.)
Головною культовою піснею молодого покоління епохи горбачовської Перебудови стала композиція Віктора Цоя «Ми чекаємо змін» з не менш культового фільму «Асса» (1988). Однак навіть на словесному рівні автор програмував молодь на пасивну поведінку: «Перемен, мы ждем Перемен!». Саме «чекаємо», а не зробимо самі, своїми зусиллями, своїми руками.
На революційному Майдані в Києві популярна рок-група «С. К. А. Й.» багато разів співала цю пісню в модернізованому українському перекладі: «Ми прагнемо змін — / Зміни єднають серця, / Ми прагнемо змін, / Їх час добігає кінця / Наша віра і розум нас у майбутнє ведуть, / Ми прагнемо змін, і зміни прийдуть». Вже не «чекаємо змін», а «прагнемо змін», тобто «прагнемо змін». За чверть століття — це вже певний прогрес, але ще не жорстка імперативна модальність або беззастережна повинність — мовляв, нашої нестримної енергії, волі і розуму вистачить для того, щоб зміни стали незворотними.
В Олександра Блока попереду, вісником нового світу, простує Ісус Христос. Українська революція теж представлялася своїм прихильникам і апологетам в апокаліптичних тонах. Це не просто політичний переворот. Це навіть не спроба зміни всієї соціально-економічної системи. Це насамперед онтологічний переворот — перемога абсолютного добра над абсолютним злом. У композиції Марії Бурмаки, написаній на початку січня, до Києва на Майдан, на Хрещатик, на Європейську площу, вулицю Грушевського, непомітний у нічній морозній імлі, спускається Він (саме «Він», а не «він»). Він іде по воді, чи по льоду, поверх барикад, зроблених з мішків зі снігом, проходить крізь вогонь палаючих шин і дим багать, що горять в бочках. Вже поховані перші жертви революції, але ще ніхто не знає про Небесну Сотню. Ще ніхто не знає про Крим і Севастополь. Ще ніхто не знає про Донбас. І саме Він, а не Кличко з Тягнибоком, Яценюком і Порошенком, в якому тоді ще ніяк не вгадувався майбутній президент, утримує Київ від кровопролиття і допомагає бійцям революції. І саме Він робить серця гарячими, а душі — прозорими. І саме він несе звістку про перемогу Нового Неба і Нової Землі над старим світом. Перемогу — таку нескору і таку жертовну
2014-й — рік 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Відомий театральний режисер Сергій Проскурня до цього ювілею зняв три з половиною сотні невеликих роликів — різні люди читають невеликі уривки з шевченківської поезії. Однією такою людиною з народу став двадцятирічний Сергій Нигоян — простий сільський хлопець з Дніпропетровської області. Його батьки — біженці з Карабаху. Можливо, тому він обрав уривок з поеми Шевченка «Кавказ». Саме Нігоян став першим загиблим — першим мучеником Майдану. Російське телебачення кожен день розповідало (і продовжує розповідати досі — вже більше двох років) про «нацистів» та «бендерівцівх» у Києві. А виявилося, що перші два мученики за революцію — вірменин Сергій Нігоян і білорус Михайло Жизневський.
До речі, під час Майдану нерідко доводилося чути, що нарешті настав час Тараса Шевченка: його поезія, яка, здавалося б, уже давно перетворилася в шкільну зобов'язалівку і нікого особливо не хвилює, раптом заграла новими гранями, відкрила несподівані смисли і вимір, набула трансцендентного звучання.
Другу хвилю популярності деяких уже добре відомих пісень в нових умовах і обставинах часом складно пояснити. Проте, композиція білоруської групи «Ляпіс Трубєцкой» «Воїни Світла» (2012) стала мало не гімном усієї революції. Принаймні, серед 30-річних прихильників Майдану — це абсолютний лідер.
Продовження тексту Андрія Окари про музику української революції буде опубліковане в розділі «Погляди». Слідкуйте за оновленнями
Більше думок тут
Оригінал - Слова & Смыслы
