Моя Росія вмирає. Чи буде інша?

Ось я раніше думав: Бунін сто років тому писав - пропала Росія, померла, її немає. Набоков писав те ж саме, Гіппіус, Мережковський.

А я жив у тій країні, яка, на їх думку, пропала. І я думав: як же так, начебто розумні люди, тонко все відчувають, а кажуть очевидно неправильні речі. Як же так: пропала? Ось вона: я в ній живу. Сильна, красива країна, населена повним життя народом. Ось в космос полетіли, ось у хокей у американців виграли.

Тепер я розумію: померла та Росія, якої я не знав. Я жив в іншій країні, яку вони Росією не вважали. Їх Росія дійсно померла.

Тепер я бачу, що вмирає та країна, яку я вважаю Росією. Я (як і багато інших) наївно вважав, що моя Росія (під назвою СРСР) померла в 1991 році.

Та що я, навіть Бродський так вважав. І не хотів їхати в чужу йому Росію. В чужий йому Пітер.

А от Путін своїми чотирма термінами показав, що рано ми совок ховали, ох, рано. Ось тільки зараз він здихає. І скільки він ще здихати буде - одному Богу відомо.

І нової, іншої, не моєї Росії навіть ще не видно. Чужої, незрозумілої, незнайомої. Росії наших дітей або навіть тільки ще онуків. Країни, абсолютно не схожої на ту, яку Росією вважав я.

Та й чи буде вона - інша Росія? Чи вистачить сил народу ще раз пережити таку катастрофу, яка ось вона - висить над ним? Ось я ж бачу, як у магічному кристалі: багато, багато бід чекає нас попереду.

Оригінал