Світ, який побудував Кремль. Як Путін прорахувався
Що Бісмарк, що Сталін від душі посміялися б, дізнавшись про досягнення російського президента
Відповідно до своїх уявлень про світоустрій Москва активно бере участь у переробці міжнародної політики, послідовно перетворюючи її на подобу парку Юрського періоду. Право і цінності відкидаються як несуттєва дурниця або навіть як прояв ліберального лицемірства. На перший план виходить груба сила… Одна біда, в цьому світі Кремль виявляється далеко не найсильнішим і зубастим динозавром. І програє.
Минулий тиждень склався так, що мрії Путіна та його оточення (які вивчали в свої лейтенантські роки міжнародну політику за романами Валентина Пікуля і Юліана Семенова) про суть світоустрою втілилися в життя. Пройшов саміт «Росія-Африка», під час якого півсотні керівників країн Чорного континенту (серед яких було кілька цілком відвертих людожерів) радісно повідомляли великому вождю Путіну В.В. про свій антиамериканізм, аплодували списанню старих боргів і потирали руки в очікуванні нових безповоротних кредитів. А 22 жовтня в Сочі пройшли шестигодинні переговори головних начальників Росії і Туреччини. У підсумку Путін і Ердоган поділили північно-східну Сирію. Турецький президент, чиї війська в Сирію ніхто не запрошував, отримав право створити 30-кілометрову буферну зону на території іншої держави. Водночас Росія (а з нею і режим Асада) отримали під контроль кілька важливих стратегічних пунктів. Курди, згідно з досягнутими без них домовленостями, повинні вивести свої формування з 30-кілометрової зони. Угода буде забезпечуватися патрулюванням підрозділами російської військової поліції, новий батальйон якої квапливо набрали в Чечні і перекинули в Сирію.
Здавалося б, ось він реальний доказ того, що в світі панує Realpolitik ХIХ століття і першої половини ХХ століття. Ось воно живе втілення «нової Ялти», коли великі гравці креслять кордони і встановлюють правила для «малих цих». Однак минув лише тиждень, і з’ясувалося: Кремль зовсім не володіє тим впливом на учасників процесу, в якому Путін був начебто впевнений. Виявилося, що курди зовсім не готові прийняти пропоновані ним умови. Курдське агентство північної преси (NPA) пише, що «головнокомандувач курдськго угруповання СДС Ферхат Абді Шахін, відомий також під своїм військовим псевдонімом Мазлум Абді, не прийняв умови російсько-турецького меморандуму щодо північно-східної Сирії». Виконавча рада Асоціації товариств Курдистану (АТК) поширила заяву, в якій повідомила, що «курди та інші народи, які населяють Північно-Східну Сирію, не згодні бачити турецьких окупантів, які займають навіть найменшу частину їхньої землі. У зв’язку з цим ми ніяк не можемо змиритися з тим, що турецькі військові патрулюватимуть кордони разом із російськими військовослужбовцями». Питається, про що ж домовився генерал Абді під час переговорів із керівництвом російського військового відомства?
Анкара відреагувала негайно. Ердоган пообіцяв почати нову операцію в Сирії проти курдських формувань, якщо Москва не виконає умови сочинських угод. Внаслідок цього російські батальйони військової поліції опиняються в ситуації, коли їм належить гарантувати безпеку в районі, де протиборчі сторони зовсім не збираються припиняти бойові дії. Без сумніву, кожна зі сторін буде звинувачувати російських військових у будь-якому зриві домовленостей (крім того, домовленості ці будуть інтерпретуватися кожним учасником конфлікту з вигодою для себе).
І, нарешті, головне. Дональд Трамп раптом кардинально поміняв свій підхід до ситуації. Всі ці російсько-турецькі ігри в «нову Ялту», в геополітику ґрунтувалися на факторі, якщо згадати відомий анекдот, «відсутності лісника». Турецька військова операція на північному сході Сирії та наступна угода з Росією слідували з обіцянки американського президента вивести зі спірного району свої війська. Деякий час кремлівські пропагандисти кепкували, хто на що придався, з американського виходу з Сирії. І раптом той же Трамп лицемірно заявив, що віддав американським військовим наказ охороняти нафтові родовища. До того ж знову-таки в логіці Realpolitik, яка так імпонує Кремлю: «Ми взяли нафту. Я завжди казав: заходиш — бери нафту. Тут те саме: бери нафту». Нафтове питання також стало одним з основних, порушених Дональдом Трампом під час прес-конференції, присвяченої знищенню ватажка терористичної ІДІЛ аль-Багдаді. Він нагадав, що ще під час вторгнення США в Ірак у 2003 році закликав владу захопити нафтові родовища, щоб компенсувати витрати на війну. Намір американського президента «охороняти» сирійську нафту офіційний представник Міноборони генерал-майор Ігор Конашенков поспішив назвати «державним бандитизмом». Напруження генеральської істерики було таким, що Конашенков заявив, що йому невідомо про будь-яке сприяння США з боку Росії у проведенні операції зі знищення аль-Багдаді (за що Трамп подякував Москві) і про будь-які авіаудари американської авіації в районі, де вона нібито відбувалася. Зрештою президентському товмачеві Пєскову довелося виправляти конашенковські нісенітниці: «Сама обою новина (повідомлення Трампа про ліквідацію аль-Багдаді. — О.Г.) Не може викликати негативну реакцію російської влади».
Таким чином, унаслідок чудового розділу Сирії Москва отримала сумнівне задоволення стояти між турками і курдами, готовими знову почати воювати, а Вашингтон — сирійську нафту. Що Бісмарк, що Сталін від душі посміялися б, дізнавшись про досягнення Володимира Путіна у сфері Realpolitik.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
