За нинішньої системи корупцію в Україні не здолати
Україна 34 роки безуспішно бореться з корупцією і наступні 34 роки продовжуватиме безрезультатну боротьбу. Знаєте чому?
Не усвідомивши причину хвороби лікар не може її вилікувати, а буде тільки заліковувати симптоми. Саме те, що у нас відбувається з боротьбою з корупцією.
Три місяці тому ми з колегами політологами, політтехнологами проводили організаційно-діяльнісну гру з побудовою сценаріїв післявоєнної України. Для мене відкриттям було те, що корупція для України сьогодні — не стільки зло, скільки необхідний елемент існування України. Точніше, співіснування різних систем, що живуть за різними принципами і навіть у різних світах, де корупція є необхідним і єдиним елементом комунікацій та взаємодії.
Тепер — деталі
Для початку кілька питань до вас:
1. Які стратегічні цілі України? Ні. НАТО, ЄС — це не цілі. Цілями можуть бути:
— Якість життя громадян.
— Сильна самодостатня економіка.
— Домінування в окремих секторах у глобальній конкуренції, або бути елементом у ланцюжку створення цінності.
В України немає ні довгострокових цілей, ні стратегії, націленої на досягнення цих цілей. І, пам’ятаєте «Країни без стратегії є ресурсом для країн, що мають стратегію!».
Країни без стратегії є ресурсом для країн, що мають стратегію
2. Чому в Україні немає ні стратегії ні стратегічних цілей? Та тому що нова стратегія й амбітні цілі вимагають:
— Лідерів, які мислять не тактично, а стратегічно.
— Зміни старої системи і створення нової, ефективної для досягнення амбітних цілей.
Україна в 1991 році отримала незалежність. Але всі держінститути, які тоді у нас були, за своєю природою й архітектурою — радянські. Де головним бенефіціаром була комуністична партія радянського союзу. Люди й економіка були ресурсом для неї.
Компартії вже давно немає. Але Інститути ніхто не перепрошивав. Для них люди й економіка як були ресурсом, так і залишилися. І цим інститутам критично не потрібні трансформації та зміни. Адже амбітні цілі в старій системі не досягти. А зміна системи — це втрата свого статусу і джерела доходу. Старій системі не потрібні трансформації.
3. Україна живе в соціалістичній економіці чи в капіталістичній? Відповідь очевидна — економіка ринкова. Бо є мільйон підприємців, сотні тисяч компаній, що створюють продукт, конкурують, зокрема на зовнішніх ринках.
Вам не здається шизофренією, що ми маємо пострадянський держапарат, який мислить у старій парадигмі з одного боку, а з іншого боку — ринкову економіку з усіма її особливостями.
І ось тут відповідь на питання джерела корупції. Стара пострадянська система не має спільних інтерфейсів з ринковою економікою. І ось та сама корупція і зайняла роль коннектора.
4. Чи буде успішна боротьба з корупцією в описаній системі без усунення її справжніх причин — неузгодженості інтерфейсів — соціалістичного і комуністичного? У моєму розумінні (суб'єктивному, звичайно ж) основною причиною корупції є паразитуючий державний апарат, якому не потрібні реальні зміни.
Я зараз не про топ-чиновників, багатьох з яких давно знаю і поважаю. І які намагаються, реально, щось хороше зробити. Я зараз про систему, яка огортає цих топ-чиновників у свої процеси, запускаючи все по своєму «великому колу» і зберігаючи контроль над усім.
Для мене яскравим прикладом є кейс Міністра Інфраструктури Пивоварського. На виконання рішення кабміну він створив для бізнесу кращі умови. Що призвело до зростання товарообігу, перевалки в портах і до зростання податкових надходжень. Правоохоронці ж звинуватили його в завданні збитків державі (читай, чиновникам). Справу, зрештою, закрили. Але це яскравий приклад того, що в цієї країни немає шансу, поки не буде перезавантажена система управління країною.
До основи зруйнована і побудована по-новому проєкту, створеному для досягнення стратегічних цілей країни. Адже не потрібно нам ні стільки держінститутів, ні стільки чиновників. Моя суб'єктивна думка — чисельність і держорганів і чиновників може бути без шкоди для країни скорочена на 70%. А те, що залишиться, можна автоматизувати.
— Реєстри і документообіг — на блокчейні.
— Проєкти рішень, аналітику робить ШІ.
— Людина — тільки архітектор у такій системі і контролер.
Ось тільки один нюанс: чиновники не здатні ні розробити, ні ухвалити амбітну стратегію. Це ризик, зайва відповідальність для них. А, значить, ця стратегія має бути створена за межами контуру системи управління державою і нав’язана, будучи закріпленою законом у парламенті.
Не в цьому парламенті.
Ви звичайно, можете зі мною не погодитися, але спробуйте мене переконати. А поки не змінимо систему, у нас будуть постійно з кожною новою владою з’являтися свої миндічі, свинарчуки, фірташі та інші агенти системи.
Текст опубліковано з дозволу автора
