З початком повномасштабного вторгнення і Міністерство оборони, і Генеральний штаб залишили свої офіційні приміщення, де були спеціально облаштовані кабінети для роботи з державною таємницею, з дотриманням абсолютно всіх вимог. Це пов’язано з безпекою, тому що офіційні приміщення Міністерства та Генштабу — це цілі ворога. Це очевидні та зрозумілі речі. Після цього ми всі змінювали дислокацію декілька разів. У мене за перший рік повномасштабного вторгнення було близько п’яти, здається, різних кабінетів і різних локацій.

Це стосується і головнокомандувача. Звісно, не можна розкривати, але це приміщення, які потрібно постійно змінювати для того, аби зберегти цю безпеку. І не всі ці приміщення, безумовно, облаштовані за тим найвищим стандартом, за яким були облаштовані наше Міністерство Повітрофлотському проспекті і Генштаб.

Відповідно, робота ускладнюється, бо для обробки інформації та роботи із секретною інформацією доводилося постійно переміщуватися. В одному місці працюєш, в іншому можна працювати із секретною інформацією. Тобто не завжди ці місця збігалися. І це теж пов’язано з тим, що постійно потрібно ці місця змінювати, аби ворог не встигав відстежувати.

Витоки інформації завжди є, тому що людський фактор

Може бути все, що завгодно, це війна. І ми повинні розуміти, що за будь-якою інформацією військового характеру пильнують і вороги, і можуть пильнувати різні суб'єкти всередині держави — з різних причин і різних мотивів. Тому ці спеціальні заходи безпеки і встановлюються.

Приміщення, в яких можна працювати з державною таємницею, — це приміщення, куди заходять без телефона, без папок, сумок — без нічого.