Маленькі розмови Великої сімки

Черговий, вже сорок четвертий, саміт Великої сімки відбувається в Канаді – країні, на яку в Україні традиційно покладають багато різноманітних сподівань. Тим не менш, на відміну від попереднього саміту, цей матиме набагато менш «геополітичний» порядок денний.

Торік на саміті в Сицилії у фокусі уваги лідерів G7, включно з новачками Трампом та Макроном, були війна в Сирії, ядерна програма Північної Кореї, боротьба із ІД та відповідальність Росії за ситуацію в Україні. Таке доволі реалістичне меню із світу жорсткої безпеки. Попри гучні заяви нового американського президента, тоді ще здавалося, що Сімка все ж зможе віднайти спільний знаменник, навколо якого можна було б принаймні розпочати відновлення зруйнованого фундаменту міжнародної безпеки.

Та цього не сталося. Навпаки, за минулий рік Сімка стала менш ефективним інструментом наведення ладу в хаотичному світі. На держави, що до неї входять, в залежності від методики розрахунків, припадає лише 30-40% світової економіки. Цього потенціалу вочевидь недостатньо, щоб керувати світом в епоху великих потрясінь. Лише за умови єдності позицій, цінностей та довгострокових інтересів можна розраховувати на сукупний вплив цього клубу на глобальний порядок денний.

Україна ризикує залишитися на периферії світової політики

Такої єдності сьогодні немає. Традиційні розбіжності у пріоритетах помножені на брак довіри, зокрема між США та європейськими партнерами. США та ЄС стоять на порозі торгівельної війни – їх очікують складні часи. Позиції розійшлися і з ключових питань міжнародної безпеки: США вийшли з ядерної угоди з Іраном, а європейці залишились – як з угодою, так і з усіма проблемами, які супроводили рішення Вашингтона.

Чи можна за таких умов вести мову про злагоджене управління ключовими ризиками для міжнародної безпеки? Схоже на те, що оголошений Трампом минулого року «реалізм із принципами» як основа американської зовнішньої політики, приносить ті невтішні плоди, яких і слід було очікувати. Одним із них стала майже повна відсутність питань жорсткої безпеки на порядку денному канадського саміту.

Натомість лідери розвинених держав спілкуватимуться про економіку – традиційно для формату Сімки, а також про гендерну рівність, кліматичні зміни та чисту енергетику, океани і лише півтори години – про більш мирний та безпечний світ. Навіть якщо вони встигнуть повернутися до питань Сирії, ядерної зброї та України, виведення якогось консенсусу – крім того, що мир це добре, а війна погано – важко уявити. У кожної з країн є власні міркування, пріоритети та, між іншим, плани з використання фактору Росії, участь якої у форматі Сімки призупинено. Схоже на те, що у політичних питаннях державам стає все вигідніше діяти самостійно і все дорожче – дотримуватись єдності. Від Сімки не варто очікувати проривів на безпекових фронтах. А отже залишається говорити про гендер і океани – цілком безпечні теми, де годі очікувати сюрпризів навіть з боку Трампа.

Ще одним цікавим моментом стало формування списку лідерів держав, запрошених на саміт. Щороку, крім власне семи держав, у саміті беруть участь ті, кого вважає за потрібне запросити країна-господар з огляду на порядок денний та поточні пріоритети. В цьому році таких запрошених гостей незвично багато – дванадцять. Але України серед них немає. Ми часто відзначаємо зайвою увагою можливості, що надаються простим принципом ротації в міжнародних організаціях, і забуваємо про шанси, що надаються невеликим країнам на форумах, подібних до самітів G7. Хоча з іншого боку, шанси ці надаються лише тим, кому є що запропонувати.

У канадському саміті Норвегія – а не Україна – візьме активну участь в обговоренні питань енергетики. Ми могли б чимало розповісти про власні образи на Північний потік-2 та загальний занепад транзитного потенціалу України, традиційно поклавши частину провини на Захід. Але, здається, попит на таку риторику невисокий. Велика Сімка залишається клубом прагматиків.

Ще одним пріоритетом саміту є повага до різноманіття та інклюзивності. Тут Україна могла би поділитися своїми планами постконфліктного врегулювання на Сході, стратегіями побудови ефективної правової держави та досвідом захисту прав людини. Якби все це, звичайно, було.

Такі запрошені країни як Бангладеш, Кенія або Руанда цікаві з точки зору нерівномірного розвитку та проблеми бідності у глобальних масштабах – своєрідного «вічного двигуна» Сімки. Можливо, з якоїсь точки зору відсутність України на саміті є не такою вже й поганою новиною.

І, звичайно, жоден саміт Сімки – колишньої Вісімки – не обходиться без згадувань про Росію. Напередодні цьогорічної зустрічі Кремлю надіслали вкрай простий та зрозумілий сигнал: санкції продовжаться, а Сімка залишиться Сімкою. Це вже звичний джентльменський мінімум, комфортна та безпечна позиція – однаково для США, Європи, Японії та Канади. Повертати Росію в організацію немає жодної потреби: у світі є більш успішні економіки, а Сімка все ж залишається насамперед інструментом управління глобальною економікою.

Росія залишається у дипломатичній напівізоляції – і саміт в Канаді це знову підтвердить – але за такої динаміки подій і Україна ризикує залишитися на периферії світової політики.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени