Майбутнє Євросоюзу під питанням

Китайці люблять говорити, що слова "криза" і "можливість" в їх мові звучать однаково. Але, хоча кризи часто і справді супроводжують нові можливості, складно сказати, які можливості Європа може отримати з нинішньої ситуації.

Одна з причин, з якої ця криза виявилася для Європи настільки непереборною, полягає в тому, що вона була абсолютно несподівана. Минуло сімдесят років з моменту закінчення Другої світової, двадцять п'ять – закінчення Холодної війни, близько двадцяти років після Балканських воєн, та ось раптово майбутнє Європи виявилося набагато більш невизначеним, ніж можна було передбачити ще рік тому.

Також приводом для занепокоєння є те, що Європа зіткнулася не з однією кризою, а відразу з кількома. Перша з них – економічна, і я маю на увазі не тільки нинішнє уповільнення економічного зростання, але і те, що така ситуація збережеться, і в бізнесу не буде мотивації інвестувати і наймати нових співробітників. Посилення на континенті популістських політичних партій, як лівих, так і правих, відображають страхи і невдоволення суспільства.

Положення європейської економіки погіршується ще і прийнятим десятиліття тому рішенням запровадити спільну валюту без загальної фіскальної політики. У багатьох країнах зникла дисципліна на національному рівні. Недавній приклад – Греція, але вона навряд чи стане останньою.

До другої кризи призвели дії РФ в Україні. Росія не відмовиться від Криму, до того ж дедалі більше питань стосовно її намірів щодо сходу України і країн Балтії. В результаті геополітика повернулася в Європу як раз у період скорочення витрат на оборону, коли суспільство не підтримує ідею збройного втручання.

Третя і найбільш злободенна криза є результатом масштабних хвиль міграції з країн Близького Сходу в Європу. Хвилі біженців оголили нові розбіжності між членами ЄС та підняли питання щодо принципу відкритих кордонів та свободи пересування, які довгий час були ключовими принципами Євросоюзу.

Німеччина і ще кілька країн відповіли на кризу гідним поваги, але витратним способом. Близько 8 000 чоловік в день приїжджають до Німеччини – частково через важку ситуацію на батьківщині, частково - через готовність Німеччини прийняти. Турбота, облаштування та інтеграція цих людей може виявитися для країни непідйомною.

Очевидно також, що політика не може бути успішною, якщо бореться лише з наслідками, а не з причинами кризи біженців. Вирішити проблему дозволила б зміна уряду в Дамаску на такий, який влаштував би сирійців і міг би б стати надійним партнером для США і ЄС. На жаль, схоже, це можливо тільки з благословення Росії та Ірану, а ці держави налаштовані і далі посилювати підтримку режима Башара Асада.

Тим не менш, є й інші кроки, які можуть поліпшити ситуацію. Зокрема, збільшення міжнародної допомоги країнам Європи і Близького Сходу, готовим прийняти біженців. В ідеалі таке фінансування мотивує інші країни наслідувати приклад Німеччини.

Ще одним варіантом є створення в Сирії анклавів, де люди могли б почувати себе в безпеці. Такі анклави потребують допомоги на місцях – від сил курдів і місцевих арабських племен, а США і їх союзники могли б надати військову допомогу.

Також, щоб зменшити потік джихадистів, що відправляються в Сирію і біженців, які втікають на північ, необхідна нова домовленість з Туреччиною. Їй потрібно надати фінансову і військову допомогу, щоб країна могла посилити контроль над своїми кордонами, а питання довгострокових відносин Туреччини і Європи слід відкласти до розв'язання кризи.

США повинні допомогти особливо – до цього їх зобов'язує те, що вони зробили (і не зробили) в Іраку, Сирії та інших країнах Близького Сходу. Дії американців були одним із чинників, які призвели до масового виходу біженців.

Крім того, надання допомоги Німеччині та Європі – у стратегічних інтересах США. На Європу як і раніше припадає чверть світової економіки, крім того, вона залишається одним з ключових геополітичних партнерів США. Європа, в якій крім економічної кризи і кризи безпеки, почнуться ще й проблеми з демократією, буде досить слабким і ненадійним союзником.

Часу мало. Європа і Німеччина зокрема, не зможуть зберегти статус-кво. Чекати, поки ситуація у Сирії вирішиться сама собою – не варіант, і, хоча окремі кроки не вирішать проблему, вони зможуть хоча б мінімізувати збитки.

Переклад НВ

Copyright: Project Syndicate, 2015.
www.project-syndicate.org

Новий час володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію матеріалів Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонена.

Більше думок тут