Нічний жах Лукашенка. Що робить Москва

Якщо у 2020 році світ уважно стежив за президентськими виборами в Білорусі і протестами громадян у звʼязку з фальсифікацією результатів цих виборів, то нині про нові «вибори» Олександра Лукашенка згадують хіба що фахівці з пострадянського простору.

Звісно, Білорусь і до 2020 року важко було назвати демократичною країною, а її очільник Олександр Лукашенко змагався з Володимиром Путіним за сумнівну честь бути «останнім диктатором Європи». Однак останні роки остаточно перетворили Білорусь на тоталітарну державу, де будь-які вибори — суцільна фікція, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

Лукашенко зробив висновки з попереднього голосування і народної зневаги до його фальшованої перемоги. Тепер для участі у виборах не зареєстрували жодного кандидата, якого можна було б вважати навіть умовною альтернативою диктаторові. Також не було жодних незалежних спостерігачів.

Вибори в Білорусі — просто декорація необмеженої влади самого Лукашенка. Але, як не парадоксально, і сама ця необмежена влада має свої обмеження. І обмеження ці — у Москві.

За останні роки російська зацікавленість у перетворенні Лукашенка на слухняну маріонетку Кремля стає все більш очевидною. Так, білоруській диктатор і до 2020 року був союзником путінського режиму. Але він міг дозволити собі певні маневри.

Вибори в Білорусі — просто декорація необмеженої влади самого Лукашенка

Принаймні, на пострадянському просторі Лукашенко міг виглядати обережним гравцем. І він точно не був зацікавлений перетворити свою країну у плацдарм для нападу на Україну. А от на майданчик для переговорів — залюбки. Не випадково ж перемовини між Росією і Україною після 2014 року відбувалися саме у Мінську.

2020 рік змінив усе. Я б, до певної міри, порівняв би те, що тоді відбулося у Білорусі із гітлерівським аншлюсом Австрії. Адже у березні 1938 року Адольф Гітлер не просто приєднав до Рейху територію сусідньої держави. Він ще й створив можливості для додаткового тиску на сусідню Чехословаччину, керівництво якої не готувалася до нападу з території Австрії і тим більш не могло собі уявити, що Австрія просто візьме і зникне, а на колишньому австрійсько-чехословацькому кордоні зʼявляться німецькі війська.

Звісно, Білорусь не зникла, але у 2022 році російські війська на білорусько-українському кордоні зʼявилися — там, звідки їх раніше ніколи не чекали. Ймовірно, якщо б білорусам у 2020 році вдалося відстояти своє право на вільні вибори, Путін не наважився б на підготовку «бліцкригу» проти України.

Та розправа силовиків Лукашенка з учасниками протестів і перетворення Білорусі на країну вʼязнів зробили із самого Лукашенка заручника бажань та інтересів Путіна. Так хіба ж це не політичний аншлюс?

І саме з цього потрібно виходити, коли ми думаємо про майбутнє Білорусі і українсько-білоруські відносини. Поки Росія зберігає силу і вплив, Лукашенку та його режиму мало що загрожує. На чужих багнетах, звісно, не дуже зручно сидіти, але набагато краще, ніж у вʼязниці. І Лукашенко це прекрасно усвідомлює.

Але якщо Москва втратить контроль над Білоруссю, режим Лукашенка не проіснує й кількох місяців — якщо зрозуміти, що він базується насамперед на страху і репресіях. Звісно, зараз важко передбачити, як саме буде руйнуватися диктатура людини, що керує Білоруссю вже 31-й рік.

Однак приклад Сирії, де диктатура сімʼї Асадів з її більш ніж 50-річним жорстоким пануванням розсипалася буквально за кілька тижнів, має стати для Лукашенка повчальним уроком і нічним жахом диктатора.

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV