Три способи перемогти коронавірус. Що робить Україна
Чому в Україні так мало щеплень, незважаючи на дедалі смертоноснішу кризу COVID-19? Є три основні причини
Квітень 2021 року в Україні ознаменувався третім за рахунком локдауном, починаючи з весни 2020 року, коли COVID-19 оголосили пандемією. За останні три місяці — це вже другий локдаун. Станом на сьогодні внаслідок цієї пандемії загинуло щонайменше 35 тис. українців. Для порівняння: збройний конфлікт, що триває, викликаний окупацією Росією в 2014 році Криму і Донбасу на сході України, призвів до загибелі близько 14 тис. осіб.
На жаль, для України ні війна з Росією, ні пандемія не закінчені. В обох випадках кількість жертв тільки зростатиме. Ще гірше те, що реакція українського уряду на коронавірус була класичним прикладом невдалого кризового менеджменту.
Медичний протокол свідчить, що є три способи боротьби з пандеміями.
Перший — це лікування інфікованих. На жаль, ще досі немає ліків від коронавірусу, і в усіх країнах світу щосили намагаються знайти лікування, яке ефективно зменшуватиме симптоми.
Другий спосіб — розірвати ланцюжок контактів з інфікованими. А точніше — це означає локдаун, що досі було стратегією України. Однак розрив ланцюжка контактів також передбачає виявлення і відстеження — те, що Україні не вдається ефективно здійснювати.
Заразніша британська мутація вірусу поширюється всією Україною, від чого лікарні вже майже переповнені, а кількість загиблих стрімко зростає. Так, наприклад, у 2020 році в Україні було зареєстровано 18 533 випадки смертей, пов’язаних із коронавірусом. У першому кварталі 2021 року вже було 14713 смертей. Це свідчить про те, що умови локдауну були занадто м’якими і запізнілими.
Третій спосіб боротьби з пандемією полягає в масовій вакцинації для того, щоб країна досягла колективного імунітету. У той час як Ізраїль, США і Великобританія швидко роблять щеплення своїм громадянам, Україна практично не досягла прогресу.
У першому кварталі 2021 року всього 232 тис. українців отримали першу дозу вакцини проти коронавірусу. Для порівняння: африканська країна Руанда, в якій проживає втричі менше людей, ніж в Україні, вже дала перші дози 349 тис. громадянам. Навіть сільська Монголія, з населенням розміром з Дніпропетровську область України (3,3 млн осіб), вже надала першу дозу вакцини 290 тис. осіб.
Чому в Україні роблять так мало щеплень, незважаючи на дедалі смертоноснішу коронавірусну кризу? Є три основні причини:
Перша — радянська спадщина країни. Підозріле ставлення до вакцин було типовою радянською рисою, яка ще досі переважає в Україні, особливо серед населення похилого віку, яке, як це не парадоксально, найбільш вразливе до інфекції і смерті від коронавірусу.
Другою причиною низького рівня вакцинації в Україні є дезінформація, розповсюджувана через традиційні та соціальні мережі. Цю дезінформацію просувають переважно російські та лояльні до Кремля джерела, — тенденція, яку також виявив минулого місяця Державний департамент США.
Березневе опитування, яке провела компанія Research and Branding, показало, що 60% українців не пішли б навіть на безкоштовну вакцинацію. Викликає тривогу те, що це різке збільшення в порівнянні з лютневим показником, коли відмовитися збиралося 40%.
У тому ж опитуванні респонденти назвали страх перед негативними побічними ефектами (41%) і недовіру до всіх наявних вакцин (33%) як основні причини свого скептицизму. Кожен десятий вважає, що вакцина від коронавірусу є формою експериментів на людях. Очевидно, що аргументи, які висуває сучасна медицина, не превалюють в Україні. Натомість рясніють міські легенди й інтернет-міфи.
Третьою причиною незадовільних результатів вакцинації в Україні є невдале керівництво нинішнього уряду і Міністерства охорони здоров’я на чолі з Максимом Степановим. Підписана урядом у січні 2021 року угода про постачання 1,9 млн доз китайських вакцин від компанії Sinovac навряд чи зміцнила довіру української громадськості. Купівля вакцин у країні походження вірусу в поєднанні з загальноприйнятим сприйняттям того, що китайська продукція не відповідає стандартам, була для багатьох українців менш ніж переконливою. Подальша спроба отримати вакцини AstraZeneca індійського виробництва під назвою CovidShield також викликала скептицизм з боку української громадськості.
Така недовіра до пропонованих урядом вакцин не повинна дивувати. У країні, де до вакцинації традиційно ставилися з підозрою, пропозиція вакцин, які вважають дешевими, а не ефективними, є гарантованим рецептом невдачі.
Заяву президента Зеленського від 6 квітня про те, що укладено контракт про постачання 10 млн вакцин від Pfizer, було зустрінуто багатьма з ентузіазмом, оскільки Pfizer вважається однією з найнадійніших вакцин. Однак навіть цей потенційний прорив охопить лише відносно невелику частину українського населення, і дата прибуття вакцини досі невідома.
Тоді як інші країни в Європі вже майже вакцинували більшість населення і близькі до поступового ослаблення заборонних обмежень, Україні доведеться зіткнутися з наслідками багатьох місяців провальної боротьби з коронавірусом. Що могло б бути зроблено по-іншому?
Відповідь лежить у випробуваній моделі, яку використовувало МОЗ України для вакцинації проти кору з 2016 до 2018 року. Станом на початок 2016 року рівень вакцинації проти кору серед дітей відповідного віку в Україні становив 31%, — найнижчий в Європі і один з найнижчих у всьому світі. За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2018 року показник вакцинації проти кору серед дітей зріс до 95%.
Як було досягнуто цей чудовий результат?
Від самого початку закупівлі здійснювалися в пріоритетному порядку для забезпечення достатньої кількості запасів як для планової, так і для вакцинації задля надолужування. Застарілі правила, що стосуються місць проведення вакцинації, скасували для полегшення доступу. Підроблені сертифікати про вакцинацію, які є в обігу, були «прощені», щоб спонукати всіх пройти вакцинацію, не побоюючись покарання.
Тим часом у проблемних районах країни організували спеціальні операції для встановлення контактів як з учителями, так і з батьками й інформування їх про важливість вакцинації. Крім того, спільно з ЮНІСЕФ було підготовлено українських фахівців із вакцин.
Найважливішим є те, що кампанія вакцинації проти кору виграла від політичної волі, підзвітності та орієнтованої на результати стратегії, яку реалізувала тодішній міністр охорони здоров’я України — Уляна Супрун. Рішучість Супрун розв’язувати проблеми різко контрастує з нинішнім слабким керівництвом Міністерства охорони здоров’я. Тепер, як ніколи, фраза «веди, йди або піди з дороги» стосується Міністерства охорони здоров’я країни.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Брайана Меффорда. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
