Лист невідомому депутату
Ти ж не хочеш бути крайнім? Ти ж не хочеш, щоб люди звинуватили саме тебе в дефолті?
Вельмишановний народний обранцю, по-перше, дозволь подякувати за те, що читаєш цей лист, що у своєму складному графіку знайшов місце для настільки неулюбленого заняття. Я розумію, що ти цього не любиш. Та й хто б любив. Якщо і пишуть тобі, то або щось просять, або мудрують. І ще можуть хіба що погрожувати. Останнє точно не наш метод. Насильство – це взагалі зло і ми з тобою повинні зробити все, щоб цього насильства не стало більше. І це одна з причин, які змусили мене звернутися до тебе в цьому забутому епістолярному жанрі, в надії, що слова мої знайдуть відгук у живій душі. Тому що часу залишилося мало. І на тебе одна надія. На твій голос і твоє мудре зважене рішення.
І я не буду нічого просити, радше, запропоную. Як говорилося в класиці, не варто ніколи просити нічого у того, хто сильніший за вас. А значить, і просити у народного депутата України, обтяженого владою, погане рішення. І я не буду мудрувати, адже я прекрасно розумію, як тобі набридли ці нескінченні поради молодих дурнів, які ще не знають життя, а вже норовлять вчити того, хто в цьому житті все пізнав сповна. Молодь, як розповідають ще з часів Сократа, не здатна ні на що, крім дурості і дозвільного існування. «Да, были люди в наше время, не то, что нынешнее племя…». Адже ти це пам'ятаєш, напевно вчив у школі, як кожен хороший піонер. Або комсомолець. Я розумію, що тепер ти в цьому не зізнаєшся, і якщо погодишся процитувати когось, то це буде тільки Шевченко, але тоді, за часів твоєї молодості, ти вчив Лермонтова. Тому що так було треба. Як зараз треба знати Шевченка. Ти ж завжди робиш, як треба. Треба для зайняття високої посади, з якої легше допомагати людям. І тепер ти знову повинен зробити все правильно. Тому що так потрібно. І тому що так тобі ж самому буде краще.
Адже вони не раз це робили. І зроблять ще. То чому ти їм віриш?
Я розумію, що ми не будемо друзями. Та й наше ставлення один до одного вже склалося і навряд чи можна назвати симпатією. Презирство, підозрілість, роздратування. Це так. Але не симпатія. На жаль, змінити цього ніхто з нас не зможе, і я прекрасно розумію твої почуття. Просто вислухай мене, поки не пізно і поки ти ще можеш усе змінити. Поки ти можеш стати частиною історії, а не в цю історію вляпатися.
Скоро настане низка важливого голосування. Голосування за Антикорупційний суд. І я знаю, що ти ще не наважився. Тобі багато чого не подобається. Тобі не подобається, що як голосувати, тобі вказують у Вашингтоні, Брюсселі і трохи у Нью-Йорку. А ти ж пам'ятаєш ще, що читали на лекціях з наукового комунізму. Ти пам'ятаєш про імперіалістів, ворожий блок НАТО, про експлуатацію трудящих. І я розумію, як тобі важко. Тим більше, десь там дружина читала, що є світовий уряд, і він хоче повністю поневолити весь світ, що теж не розходиться з ідеями політрука. Я не буду з тобою сперечатися. Просто прийми, що так зробити треба. Адже раніше ти зміг пересилити себе і кілька разів проголосувати за те, що вимагали з Москви. А тут немає великої різниці. Просто час змінився. А ти завжди вмів бути гнучким.
Я розумію, що тобі не подобається, що ти опинився під прицілом. Але ти ж сам знаєш, що тебе самого саджати нема за що. То навіщо ж підставляти самого себе заради цих жадібних придурків, які тебе оточують. Вони рятують свої дупи, але тобі ж нема чого вписуватися за них. Ти їх ніколи особливо не любив. Та й знаєш як облуплених. Таких не жаль.
Я знаю, що старші товариші кажуть тобі, що все і так буде добре. Що Захід нас не кине і все одно дасть грошей. Адже нас кидати не можна, кажуть вони. Адже ми на передовій. В їхніх словах, можливо, є логіка, та й кажуть вони дуже впевнено. Але згадай, скільки разів вони так впевнено тебе обманювали? І вони, якщо щось трапиться, просто сядуть у літак і полетять на свої вілли, а це тобі треба буде повертатися на округ. Де ще не всі, на жаль, виїхали до Польщі. А ти вже немолодий, щоб хвацько зривати з себе краватку на зустрічі, обіцяючи, що скоро все налагодиться або тікати від натовпу, у крайньому випадку. Навіщо це тобі? Вони ж залишать крайнім саме тебе. Коли все піде шкереберть. Саме вони скажуть, що це все депутати. Адже вони не раз це робили. І зроблять ще. То чому ти їм віриш?
Чому ти віриш їм, коли вони говорять, що Захід нас не кине. А в той же день американці пишуть прямим текстом свої вимоги. Ти ж знаєш, що після такого, вони не зможуть втертися. Подумай, що було б, якби ти наказав начальнику ЖЕКу відремонтувати трубу при всьому чесному народі, а він потім на ці гроші купив собі Порш? Ти ж знаєш, щоб ти зробив з таким діячем. Ні, я не думаю, що ти б вивіз його в ліс, хоча тобі відомо краще, ніж мені, як багато твоїх колег зробили б саме так. Але ти не дав би підірвати свій авторитет. Так і тут. Найавторитетніший пацан на районі, Держдеп, говорить тобі, що хоче побачити. А ти хочеш отримати від нього гроші. Невже він утреться і дасть тобі грошей після того, як ти публічно витреш ноги об його прохання. Подумай. Подумай ще раз. Так не буває. Тим більше, тоді по всьому світу будуть проблеми. Ці лоботряси греки, які поки справно слухалися МВФ і ЄС, при тому, що при владі у них популісти вищого рівня, такі, що Юлії Володимирівні і не снилися, прийдуть і скажуть «А чим ми гірші». І почнеться. Ти ж знаєш, як це буває. Ти ж досвідчений управлінець.
Ти ж не хочеш бути крайнім? Ти ж не хочеш, щоб люди звинуватили саме тебе в дефолті? Ти ж не хочеш, щоб під вікнами твого будинку, який ти так любиш, стояли натовпи бюджетників, і вимагали свої гроші. Ніби у тебе вони є. Ти ж не хочеш, щоб твоєму онуку дошкуляли в школі, вимагаючи відповісти за «гривню по 50». Адже це у них діти вчаться в Англії, а у тебе ні. А це обов'язково станеться. Ти завжди знав, що ці молоді люди, так звані реформатори, ні на що не здатні. І ось тепер у нас може виникнути діра в бюджеті, розміром більше ніж 100 млрд гривень. Уже цього року. І вже взимку буде голодно і холодно. І до наступних виборів залишається занадто мало часу. Тобі не забудуть. Та й самому тобі буде складно. Знову економити. Знову пояснювати дітям, дружині, коханці такі прості істини. Що ти не банкомат. Що треба почекати. Що не на часі. А часу цього у тебе не так і багато. І ти хочеш провести його з задоволенням. Дозволити собі те, заради чого так довго і наполегливо працював. І що ж, знову все ставити під загрозу? Просто тому, що старші товариші, або деякі колеги, бояться за свою шкуру?
У математиці є такий термін. Точка біфуркації. Це як богатир, що стоїть перед каменем, ти пам'ятаєш. Ти бачив його в Третьяковській галереї, куди тебе потягла дружина після шопінгу. Це точка, з якої лінії долі розходяться в різні боки. І зараз така точка. І лінія, зокрема, і твоєї долі повинна вирішити, наліво чи направо. Отримай ми транш, зроби так, як вони тебе просять (не можуть же вони від тебе вимагати, нехай і вашингтонський обком) і економічне зростання продовжиться. Гроші будуть. Ти приїдеш на округ, відкриєш нову школу (все нове, це ж добре відремонтоване старе), розкажеш про нові дороги, порадієш з пенсіонерками, яких ти ще пам'ятаєш молодими дівчатами, підвищенню пенсії. І знову станеш депутатом. Ще 5 років. Коханка буде до тебе ласкавою, а може, ти зможеш дозволити собі нову. Дружина не буде пиляти. Онуки вступлять у КІМО. Невже цим усім варто ризикувати? Та й чого боятися. Суд запрацює тільки через рік. Та й не до тебе ж прийдуть насамперед. А якщо і прийдуть, ти вже якось зможеш залагодити це питання. Ти завжди міг. Та й Україна залишиться Україною. І ти завжди зможеш щось придумати. А вони нехай вирішують свої проблеми самі. Не твоїм коштом.
Ну от і все. Спасибі, що ти дочитав до останнього рядка. І я сподіваюся, що ти все зробиш правильно. Адже це потрібно не тільки мені. Але і тобі.
Текст опублікований з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
