Українці і авторське право. Що не так із взаєминами
Приклад із Ліною Костенко показовий
На нещодавньому BestsellerFest у Львові випадково став свідком дуже цікавої розмови між автором і представником однієї з медійних платформ. Оскільки формат фестивалю передбачав залучення лише письменників із високими — з поправкою на українські реалії, — тиражами, діалог був із популярним автором. Дозволю собі не називати ані його прізвища, ані компанію, яку представляв візаві. Бо на місці кожного з них міг і напевне не раз бував хтось подібний. Мене зацікавив зміст розмови, котрий вкотре підтвердив сумний стан справ із авторським правом та, що теж важливо, розумінням авторського права в Україні.
Він цілком лягає в контекст історії зі скасуванням Ліною Костенко відразу двох концертів у Львові, на яких планували читати її вірші. Обидві події легендарна поетка вважає грубим порушенням її авторського права. Адже дозволу на публічне виконання її віршів, та ще й продавати на дійство квитки вона не давала. Тим часом, Оксана Пахльовська, донька поетеси, бачить проблему значно ширше.
Справа не так у зароблянні на чужій творчості, як у неузгодженості загальної концепції заходу. Якщо коротко, публічне виконання творів авторки мають не порушувати авторського задуму, авторської концепції та виключити можливість неоднозначного трактування.
Десятиліттями виходять піратські видання Вибраного Костенко 1989 року
Ця проблема порушується в Україні далеко не вперше і не лише Ліною Василівною. Її безкомпромісність відома давно, тож тут вирішується простіше: або домовлятися на її авторських умовах, або нічого не буде, все скасовується. Ліна Костенко має повне право діяти саме так. Проблема має інший бік та стосується переважної більшості українських авторів не лише книжок, а й взагалі - всього нематеріального в царині культури. У переважній більшості випадків навіть прозоре та чесне оформлення стосунків між автором і тим, хто хоче використати його твір/твори лишається джентльменською угодою. Котра не перетворюється в очікувано прибутковий бізнес-проект.
Коротко, не юридичною, загальнозрозумілою мовою: автор хоче заробляти своєю творчістю на життя. І нема злочину в тому, що кожен автор цінить себе високо та оцінює в усі гроші світу. Проте важливо розуміти: бізнес, заробіток — процес, котрий підлягає під приказку «Танго танцюють удвох». Партнер автора в даному випадку не видавець чи інший бажаючий використати його твори, а споживач. Людина, готова за це заплатити. В такому разі автор отримає чи напряму, чи через посередника, котрий просуває продукт, передбачені угодою відрахування.
Саме про це йшлося в згаданій мною вище розмові. Автор і той, хто хоче заробити на його творах, готові домовитися та вдарити по руках. Лишається вмовити українського споживача не порушувати авторські права і чесно платити за контент. Що зробить із грошима автор — його справа. Скажімо, Ліна Костенко жертвує гонорари на потреби ЗСУ. Але водночас наголошується: десятиліттями виходять піратські видання Вибраного Костенко, яке вперше вийшло друком 1989 року. А Оксана Пахльовська називає неузгоджені театральні вистави, пісні, продаж фото, різного роду мерчі «полтерґейстом піратства», який не здатна зупинити жодна інституція держави.
Тому аудіоверсія роману популярного автора, начитана популярним актором із правильно поставленим голосом, за прослуховування якої треба заплатити, бізнес-проєктом не буде доти, доки в мережі гуляють у вільному доступі аматорські начитки, ще й голосами, які ріжуть вуха. Проте це лише мої враження. Бо статистика таких прослуховувань свідчить про інакше — сотні, а то й тисячі користувачів готові терпіти, якщо прослуховання безкоштовне. Натомість, чесні посередники вкладають гроші, навіть дають автору аванс, але відбити їх чи бодай вийти в нуль або не виходить, або процес триває дуже довго. Настільки довго, що завантажений справами автор одного разу забуває про цей проєкт.
Ліна Костенко — одна з небагатьох жертв «паперового» піратства. Колись її перший прозовий твір «Записки українського самашедшего» тиражували в подібний спосіб, один в один підробляючи офіційне видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги». І з цього моменту починається тонка межа, яка окреслює інший бік проблеми. Вона в тому, що буквально кожен український автор дуже високо себе цінує й відповідно оцінює. Вище я вже назвав таку самооцінку цілком нормальною. Різниця в тому, що на авторські права Ліни Василівни Костенко хтось раз по раз зазіхає. Тоді як черги з бажаючих порушувати аналогічні права переважної більшості її колег не спостерігається.
Хоча ні, треба уточнити. Піратські PDF, аудіофайли з абияк начитаними книжками регулярно зливаються в мережу. В принципі, більшість запрошених на BestsellerFest авторів легко знайде себе «розпіраченого». Але ані автор, ані правовласник не можуть отримати компенсацію за вкрадене. Єдине, що можливо, — домогтися видалення вкраденого контенту. І то не завжди. Тим часом із розвитком українського YouTube та різних інтернет-платформ із українським контентом росте спокуса монетизувати себе за чужий рахунок. Монетизація залежить від кількості переглядів, що більше їх, то простіше брати платну рекламу. А це, своєю чергою, дозволяє споживачам за контент не платити. Що вони охоче роблять.
Таким чином, маємо багатошарову проблему з дотримуванням авторського права та розумінням, як це працює. Автор Ікс щиро переконаний: на його права будуть зазіхати. І якщо не отримує тих роялті, на які розраховує - а там розрахунок відразу на нову квартиру в київській новобудові, — то починає звинувачувати свого партнера в шахрайстві. Автор Ігрек, який уже має ім`я і з яким воліють працювати «в білу», не в змозі завадити діяльності піратів. І теж нічого за свою популярність на картку не отримує. Єдине: не звинувачує в цьому партнерів, бо ті самі розгублені й безпорадні. Автори зі статусом, як у Ліни Василівни, можуть заборонити дійство, та не в змозі штрафувати піратів.
А ті споживачі, котрі дедалі частіше нарікають на брак електронних та аудіокнижок, мають у основі своїх докорів неможливість скачати щось задурно. Тому протест родини Ліни Костенко справді значно ширший, аніж бажання отримати гроші за використання творів. Він — про культуру використання, культуру споживання, повагу до роботи автора й розуміння: вона чогось та й коштує. І автор за свою роботу відповідає, вимагаючи водночас відповідального ставлення до неї.
