Криза європейського соціалізму

27 вересня 2017, 18:03
887
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Криза європейського соціалізму - фото
Цілком можливо, що єдиний шлях вперед для основних лівих партій – об'єднатися з правоцентритськими силами

Оригінал тексту опубліковано на Bloomberg View. Другие колонки Bloomberg View по ссылке

Після недільних виборів в Німеччині стало зрозуміло, що електоральні невдачі усталених соціалістичних партій в Європі – це не окремі події, а тренд, екзистенційна криза для лівоцентристів.

Є кілька більш підходящих ілюстрацій цієї кризи, ніж даремний гнів соціал-демократа Мартіна Шульца, спрямований на канцлера Ангелу Меркель після виборів у неділю. Шульц назвав її "найбільшим лузером" гонки; він піддавав її жорсткій критиці за "систематичне ухилення від політичної боротьби", що створило вакуум для націоналістів і назвав її передвиборчу кампанію скандальною. Він виставив все так, немов це Меркель, чий Християнсько-Демократичний Союз працював в уряді разом з СДПН останні чотири роки, стала причиною поганих результатів його партії – тільки 20,5% голосів. З огляду на те, що він виступив проти неї, і що вона виграла вибори, звинувачення Шульца звучали абсурдно. Зрозуміло, що він не знає, що трапилося з підтримкою його партії, так само, як французькі соціалісти й гадки не мали, чому вони втратили підтримку напередодні президентських виборів в цьому році, так само, як голландська лейбористська партія щосили намагалася зрозуміти причини свого падіння в березні.

Нерозуміння може бути просто запереченням. Деякі з європейських лівих переконані, що це зірки стали проти соціалістичних партій. Ось як Асбьорн Вал, голова норвезької кампанії за державу загального добробуту пояснив програш місцевої Робочої партії:

"В золотий вік соціал-демократія грунтувалася на масовому компромісі й балансі сил, який дозволив соціальним чином просунутися в рамках регульованого капіталізму (тобто держави загального добробуту). Матеріальна основа такої політики зараз виснажується, що виявляється в глибокій кризі і стагнації капіталізму і супутнім неоліберальним наступом. Соціал-демократична спроба відтворити класовий компроміс з його успішною тристоронньою співпрацею і соціальним діалогом, навіть без мобілізації класів і кофронтаціі, є ілюзорним проектом в нинішній політичній кон'юнктурі.

Соціалістичні партії могли спробувати піти далі вліво, туди, де ще залишилися великі ідеї

Яким чином «неоліберали» (такі як Меркель або прем'єр-міністр Норвегії Ерна Солберг) отримують прибуток від нинішньої «кризи і стагнації капіталізму»? Ну, цілком ймовірно, вони просто відреагували швидше на тектонічний зсув у виборчій базі.

Джейн Джінгріч з Оксфордського університету і Сільга Гаусерман з Університету Цюріха в 2015 році писали, що ліві партії почали втрачати свій електорат в 90-і роки, коли скоротився робочий клас. Їх нова база виборців вимагала нового підходу. "Коаліція підтримки постіндустріального добробуту, прив'язана до середнього класу, який, як правило, віддає перевагу соціальним інвестиціям та активній політиці більш ніж традиційній політиці перерозподілу", - йдеться в їх дослідженні.

Правоцентристські партії все частіше грали на тому ж полі, і, можливо, вони краще підходять для відповіді на заклики. Соціал-демократичний канцлер Герхард Шредер випередив свій час, підштовхнувши партію до активізації та соціальних інвестицій своїм оновленням ринку праці. Але він втратив підтримку традиційної бази СДПН, а партія дозволила ХДС Меркель використовувати їх порядок денний. З тих пір СДПН намагалася запропонувати щось значуще для середнього класу.

Наприклад, Шульц не зміг згуртувати виборців навколо ідеї, що дитячі садки повинні бути безкоштовними: більшість німців можуть собі дозволити невелику оплату. Пропозиція СДПН залишити пенсії на нинішньому рівні, а не робити нижче десь на 5% від середньої зарплати до 2030 року теж не дуже схвилювала людей. Як і у Франції, Нідерландах і північних країнах, Німеччина достатньою мірою соціалістична держава, тож немає такого соціального поліпшення, яке могло б змусити виборців відмовитися від ХДС на користь СДПН. Можна сперечатися про деталі, але в цілому, у середнього класу все буде добре при право- або лівоцентристському уряді. Це не США, де партія при владі може змінити основні заходи захисту, такі як медичне страхування.

Соціалістичні партії могли спробувати піти далі вліво, туди, де ще залишилися великі ідеї – універсальний базових дохід або масова націоналізація. Але, по-перше, в політичному спектрі це місце вже зайняте такими як "Нескорена Франція" (France Insoumise) Меланшона та німецькими безкомпромісними "Лівими" (Die Linke). Ці партії шумні, гарні в комунікації і повністю відповідають за свій порядок денний. Цього року французькі соціалісти дізналися, що йти пліч-о-пліч з цими партіями катастрофічно небезпечно: їх кандидат Бенуа Амон, який використовував сміливі, радикальні ліві гасла розчинився в тіні Меланшона. До того ж, на дальньому лівому фланзі мало електорату. Зрештою "Ліва" отримала менше половини тієї кількості голосів, які віддали за СДПН на виборах у неділю – а це був трагічний рік для СДПН. Ті ж представники середнього класу, які витіснили робітників в електоральну базу лівих, схильні відкидати радикальні ідеї як утопічні.

Лідер лейбористської партії Великої Британії Джеремі Корбін може досягти більшого успіху, ведучи партію вліво. На британському політичному полі там більше нікого немає, а в умовах двопартійної системи Корбін може сподіватися на протест голосуванням, поки Консервативний уряд непереконливо махає руками.

Цілком можливо, що єдиний шлях вперед для основних лівих партій – об'єднатися з правоцентристськими силами. Щось подібне сталося після перемоги на президентських виборах у Франції Еммануеля Макрона. Його "Республіка на марші" не ліва і не права, вона вільна від тягаря традиційних партій, таких як радикальні члени профспілки або націоналісти. Він може проштовхнути центристську політику – зокрема, соціально орієнтовану, не боячись, що хтось заглядає йому через плече.

Стає все більше схоже, що політичний центр має сенс для виборців швидше у вигляді об'єднаної сили, ніж місця, де партії конкурують між собою. Центристські партії, які зараз набрали сили, здебільшого правоцентристські, стануть центром тяжіння для злиття або міцних союзів. Якщо досить сильної партії не знайдеться, то є французький сценарій.

Злісна відмова Шульца працювати в уряді під керуванням Меркель і рішуче бажання СДПН піти в опозицію – пережиток того часу, коли не було принципової різниці між помірними лівими і помірними правими, часу, коли у них була різна виборча база. Сьогодні ж між собою конкурують об'єднаний центр і екстремісти праворуч і ліворуч. Якщо Меркель зможе створити коаліцію з ліберальними Вільними демократами й Зеленими, це стане незграбною відповіддю універсальній центристській силі Макрона. І ще неясно як перебудується СДПН, щоб стати альтернативою.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№ 22)

Справа Порошенка

Експрезиденту Петрові Порошенку світить одразу декілька кримінальних справ. Які їх перспективи?

Читати журнал

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Культура

Вчора, 09:50

img
300 музикантів, кіно і маркет Всі.Свої. Повна програма Leopolis Jazz Fest 2019
Політика

Вчора, 13:11

img
У Раду проходять п’ять партій — загальнонаціональне опитування
Геополітика

Вчора, 13:34

img
Що таке ПАРЄ та які права вона повернула Росії. Максимально стисло.