Крим. Зла іронія

18 березня 2018, 04:07
16262
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Анексія мого дому стала дефібрилятором для країни. Їй довелося виринати з пострадянської коми

Легко бути українцем, коли у тебе мама зі Львова, а тато — з Полтави. Коли мова твоїх колискових — українська, вдома висить рушник, а на полиці стоїть Кобзар. Коли ти з дитинства не плутаєшся в ідентичності й чітко розумієш, де твоє місце в країні.

А в нас у Криму все було навпаки.

Мало хто з наших батьків народився на півострові. Ми були поколінням переселенців. До того ж "золотий вік" існування Криму припав на радянські 70-80-і роки. В умовах залізної завіси і планової системи півострів був найпривабливішим радянським курортом. Саме це прирекло його після 1991-го на десятиліття ностальгії.

Ця ностальгія була всюди, причинно-наслідкові зв'язки порушено. Крах радянської системи сприймався не як закономірний наслідок програшу в Холодній війні. Не як підсумок неефективності соціалістичної економіки, що не витримала конкуренції. Замість цього, багато людей воліли думати, що головна причина всіх бід — це незалежна Україна, яка прийшла і прибила Крим тризубом до соціального дна.

Річ була не в мові повсякденного спілкування. Куди більшою проблемою було те, що півострів жив учорашнім днем. Хотів минулого. Канонізував радянське. Шукати самого себе в таких умовах важко. Але ми старалися. Шукали простір загальних смислів. Тих самих, які могли би зшити півострів з українським материком.

А потім був Майдан.

Для мене він став історією про те, як український потяг намагається вирватися з пострадянського депо. Одним із вагонів у цьому поїзді мав бути наш Крим. Який, може, і зривав би час від часу стоп-кран, але зрештою слідом за іншими вагонами пішов би в "західне" депо.

Кримчан від жителів Донецька та Луганська відрізняє те, що ми їхали з політичних причин

Однак слідом прийшла Росія, відчепила мій рідний вагон і приєднала до поїзда, що йде навіть не на схід, а в минуле. Те саме минуле, у якого саме стільки перспектив, скільки у вітрильного корабля. Тобто жодних. Настав час їхати.

Кримчан від жителів Донецька та Луганська відрізняє те, що ми їхали з політичних причин. У нас вдома не рвалися снаряди, ми не бігли від війни. Коли зустрічаємо земляків у інших регіонах країни, то знаємо заздалегідь, що ми однодумці. Проросійському кримчанину нічого робити в Україні. Наша прописка стала маркером ідентичності.

Зла іронія. Анексія мого дому стала дефібрилятором для країни. Їй довелося виринати з пострадянської коми. Окупація півострова позбавила нас малої батьківщини, але подарувала велику. Ту саму, в якій важлива не "кров" і не "ґрунт", не закінчення прізвищ і не мова колискових. Українцями не народжуються. Ними стають.

Моя професія та ж сама. Я досі займаюся комунікаціями. Раніше писав про Україну для Криму. Потім — про Крим для материка. А зараз дедалі більше — про Україну для України.

Тільки тепер я знаю напевно: майбутнє не повинно бути заручником минулого. У мене пішло тридцять років, щоб у цьому переконатися. Доволі пізнє прозріння, варто зазначити.

Втім, краще пізно, ніж ніколи.

Текст опублікований в журналі Новое Время за 07 березня 2018 року в межах проекту Мій Крим. Републікація повної версії заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Країни

Вчора, 12:42

thumb img
Ґвалтують, поки не завагітніє. Жінок народу качинів із М'янми продають як "наречених" у Китай
Країни

Вчора, 11:27

thumb img
Повітряна тривога. Наймасштабніші авіакатастрофи останніх років - інфографіка
Travel

Вчора, 19:43

thumb img
Це місто створене для тривалих прогулянок. Тревел-план для туриста в Копенгагені