Кремль у відчаї

28 грудня 2015, 14:03
8756
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Робити прогнози щодо РФ так само безглуздо, як міркувати про смакові переваги крокодила

У мене давно склалося стійке відчуття, що західні радянологи завжди розглядали СРСР, а тепер Росію з позицій своїх конституцій, тих схем і відносин, які прийняті у них – в Іспанії, у Франції, Німеччині чи США. І тому нічого не розуміли: ані радянську підлість, ані російську брехню, ані кремлівського нахабства й агресії. На Заході було багато радянологічних центрів, які вивчали документи КПРС, стан економіки і сільського господарства, але мало звертали уваги на менталітет, звички і традиції. Після чергової війни і збитого літака вони впадали в творчість і писали нові книги про загадкову країну, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крым.Реалии.

Нічого загадкового в цій країні немає. Рядки Тютчева з приводу того, що "розумом не зрозуміти" треба сприймати буквально – простим розумом не зрозуміти, потрібні медичні пізнання. Прочитав днями чергову "точку зору" незнайомого блогера: "якби в Росії 90-х відбулася декомунізація і люстрація співробітників КДБ-КПРС, не було б ані Путіна, ані війни, Путін би торгував сосисками". Сам Путін з цього приводу не так давно сказав – про бабусю і дідуся, від себе лише додам: Росія – це країна, про яку робити прогнози так само безглуздо, як міркувати про смакові переваги крокодила. Я б дуже хотів знати – хто проводив би люстрацію і відправляв вбивць-комуністів в табори? І що робити з численними чекістами та їх помічниками-сексотами: і тих і інших в країні було мало не половина населення? Найцікавіше – кого люструвати? Самих себе?

Росія – величезна штучна країна, що складається на дев'яносто відсотків із захоплених за останні 300-400 років територій, і населення, що представляє із себе таку дику расову та етнічну суміш, яку неможливо було назвати нацією і тому обізвали прикметником словом «русские», що позначає приналежність, а не етнонім. В етнічному "гоголь-моголі" багато носіїв прізвищ татарського походження, багато українського, є польські, німецькі, трапляються французькі, італійські, грецькі та багатьох інших, чиї предки спочатку були поляками, татарами чи голландцями, а потім раптом стали "росіянами". Ці люди вже кілька століть живуть без єдиної історії, без спільної культурної спадщини, ця величезна маса желе у шоколаді – тільки здається народом, а насправді – лише населення.

За 15 років Путін все перепробував: шантаж, погрози, обіцянки, пропаганду і війну

Щоб зрозуміти "росіян", не читайте Толстого, Достоєвського та інших класиків. Вони лише частково писали про російське життя, і читали їх твори від сили кілька сотень людей – тоді не друкували великі тиражі, освіченої аристократії досить було небагато, кілька сотень примірників, неписьменному населенню – ні до чого. "Війну і мир" Толстого взагалі читали в салонах, оскільки значна частина діалогів – французькою мовою, біндюжникам, кучерам і простому люду не зрозумілі. До кінця ХІХ століття видавець Іван Ситін віддрукував за доступною ціною великими тиражами твори Льва Толстого, Миколи Лєскова, Всеволода Гаршина та Володимира Короленка, якими і зараз завалені букіністичні магазини в Москві і Санкт-Перербурзі. Іноземці захоплюються Достоєвським і Тургенєвим, але рідко коли можуть точно пояснити, що їм подобається. Швидше за все, той самий стан, коли "розумом не зрозуміти", коли герої – або вбивці, або самогубці, але всі зайняті пошуком на питання – "що робити?" і "хто винен?" І ніхто з іноземців ніколи не питає: а де традиції російської демократії і боротьби за свободу? Чому ж тоді зараз вимагають від Росії та її правителів дотримання прав населення?

А цих традицій немає. Не було боротьби, крім бунтів і повстань, одну "революцію" в 1905-му піднімав піп Гапон, потім державний переворот очолив Ленін, відібравши перемогу у соціалістів, дочекалися зречення царя. Кріпосне право протягом кількох століть було єдиним механізмом відносин між, як би зараз сказали, керівною елітою і тією самою масою, яку називали "росіянами". Поодинокі вигуки про свободу, права і демократії тонули в залпах розстрілів і в сибірській глушині, куди відправляли на каторгу вільнодумців. З часом більшовики стали називати головними борцями за справедливість злочинця і ґвалтівника Сталіна, банального розбійника Котовського і багатьох інших радянських вождів, які пройшли катівні царської охоронки не тому, що були борцями за свободу – вони були звичайними бандитами та грабіжниками. Розбійникам і злочинцям стали встановлювати десятки тисяч пам'яток, щоб люди забули про їх кримінальне минуле. Їх діяння зараз розглядали б як тероризм, а більшовики, а тим більше ідеологи "русского мира" про це не згадують, інакше була б порушена вся структура пропаганди – про борців за світле майбутнє.

Протягом декількох століть йшов бурхливий процес "збирання земель російських", асиміляція народів захоплених територій, потім – більшовики з численними заборонами, цензурою, пропагандою, ГУЛАГом, репресіями, парткомами та профкомами. І постійні війни – у світі немає такої країни, яка так багато воювала, втратила мільйони солдатів. Більшість воєн були програні, але царі і радянські вожді не могли інакше, вважаючи, що "русский мир" – як вампір, може жити тільки кров'ю і вбивствами.

За останні 15 років Путін відновив багато зі спадщини "русского мира", передусім – імперськість, почуття імперії, коли кожен росіянин вважає себе вершителем доль, підкорених або ще не підкорених народів. Путін, цей гігант 169 сантиметрів зросту, зверхньо дивиться на заворожений їм "русский мир" і насолоджується покірністю і агресивністю маси. Економікою Путін не займається, він у ній нічого не розуміє. Не розуміє і "русский мир", в декількох поколіннях вихований в необхідності шанування вождів, що покірливо вистояв продуктові черги, а до дефіциту ставиться з такою ж любов'ю, як і до портрета генерального секретаря чи президента.

Десять років тому Путін почав схиляти колишні радянські республіки до нової форми співжиття, на вибір були СНД, ОДКБ, ШОС, тепер ЄврАзЕС. "Русский мир" сколихнувся і приготувався пояснювати, чому їм треба згуртовуватися навколо Кремля. Одним пояснювати не завдало клопоту, інших довелося вмовляти і навіть залякувати. Кому – компліменти, кому – погрози, незговірливих довелося за старою традицією "русского мира" завойовувати, так само невдало, як і раніше, але спробували. В цьому дивному процесі відновлення колишньої імперії є один нюанс, на який Кремль не хоче звертати уваги – що він може запропонувати натомість? Що Путін може запропонувати Грузії і Україні замість власної історії боротьби за свободу і незалежність – залежність і несвободу? Імперська ідеологія навряд чи сподобається новому поколінню грузинів і українців, навіть якщо російська пропаганда буде цілодобово розповідати про "наш адрес не дом і не улица...". Або, не дай Бог, про "будівництво століття" – БАМ, Байкало-Амурську магістраль, у яку вбухали величезну кількість грошей, але так і не добудували.

Крім відрази до імперської ідеології, у колишніх радянських людей з'явилися більш прагматичні умови: що може запропонувати Росія натомість технічного прогресу, якісної освіти, відкритих кордонів і дотримання прав людини? У суперечках з "ватниками" завжди виграють прості аргументи – якщо разом з "печивом" люди отримують безпеку, вільні і демократичні вибори, ринкову економіку і розвиток, то у відповідь захеканий схлип про переваги "русского мира" звучить як знущання. Путіну і його прихильникам дуже важко – їм доводиться наводити абсурдні аргументи про те, що колись жили разом, що говорять однією, російською мовою, що Сталін – їх загальний вождь та іншу нісенітницю. Недовіру з боку співрозмовника "ватники" сприймають як особисту образу і завжди починають матюкатися.

За 15 років Путін, здається, все перепробував: шантаж, погрози, обіцянки економічної допомоги, пропаганду і, нарешті, війну. Деякі способи діють якийсь час, але ненадовго – на днях Киргизстан змушений був зізнатися, що обіцянки Росії інвестувати в країну 3 мільярди доларів виявилися невиконаними. Періодично економічні проблеми виникають у відносинах Росії і Казахстану. Найбідніша з пострадянських країн, Таджикистан, опинилася на межі економічної катастрофи. Патріарх проросійської політики Олександр Лукашенко не витерпів і почав налагоджувати відносини з Євросоюзом і США. Так чим ще Росія може заманити "заблудлих"?

Кремль і його мешканці перебувають у стані крайнього розпачу. І якщо раніше, до української авантюри, Путіну було важко говорити з лідерами колишніх радянських республік, зараз шансів на повернення практично немає. Загравання з Грузією, оголошення про послаблення отримання російської візи, обіцянку в наступному році і зовсім їх скасувати, не змінюють ситуацію. У минулий четвер завершено процес асоціювання Грузії в ЄС, за півроку жителі Грузії, як і України, а раніше Молдови, зможуть їздити в Європу без віз. Кому з українців, молдаван та грузинів потрібна Росія, де бульдозерами чавлять продукти, а ті, що продають, наполовину містять шкідливу для здоров'я пальмову олія? У "ватників" аргументів не залишилося, крім мату, а подібне ставлення до тих, кого вони заманюють, не має перспективи. Федір Тютчев мав рацію, якщо під "статтю" він мав на увазі неприязнь, яку Росія може легко виховати війнами, агресією, брехнею і образами. Зрозуміти це неможливо.

Ніяк – від слова "взагалі".

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Телеграм НВ

Подпишіться на наш канал у Телеграм. Там ми публікуємо термінові новини та найцікавіші історії дня України та світу.

Підписатися

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Сьогодні, 15:47

thumb img
Фото дня: як виглядає бюлетень-рекордсмен для голосування на виборах президента України
Інновації

Вчора, 22:04

thumb img
Плавуча Троєщина. У Гонконзі побудують величезні штучні острови для вирішення житлової проблеми
Політика

Вчора, 21:27

thumb img
Бойко і Королевська вирішили попрацювати у "штабі Порошенка": головне з інтерв'ю Вілкула