Ковбой Тєрєнтій і Дике поле

Майже в кожному розгорнутому треді, що стосується екранізації будь-якої знакової книги знайдеться дописувач, який спитає у решти через губу: «А ви книжку читали?». Сьогодні йдеться про випадок, коли читали, але чи має це відношення до фільму «Дике поле», який базується на романі Сергія Жадана «Ворошиловград»? Ні, немає.

Рано чи пізно це мало статися – українське кіно позбулося флеру славетної поетичності сімдесятих і вирішило подивитися навколо себе. З’ясувалося, що імпортозаміщення починає працювати, що призводить до появи юнацького фентезі та сімейних комедій для тих, хто пішов зі школи після восьмого класу. Тим часом поетичні драми теж нікуди не поділися, тут сьогодення щодня підкидує такі страшні сюжети, що ховайся. Але незайманим лишався один актуальний кластер, в якому дзеленчала порожнеча – драмеді.

Чорні комедії на сьогодні є найприроднішим жанром, який знаходить і виклик, і відклик – аудиторія сама щодня сміється крізь сльози і не проти додати своїм емоціям гучності. Америка закладає тренди, Європа додає різноманіття, ми ж пробуємо вийти з тіні велелюбного сусіда і намагаємось робити так, як «у людей». Тож, тепер і у нас є своє драмеді, з яким порівнюватимуть наступні українські фільми (які, між іншим, мусять стати краще за існуючі, інакше все це не має сенсу) – «Дике поле».

Відомий по проекту «Радіо Аристократи» продюсер і ведучий Ярослав Лодигін вирішив екранізувати «Ворошиловград», ухопивши шанс зняти український нео-вестерн (точніше, істерн) на шикарному тлі луганської глушини. А чому ні, кому ще, як не історику фіксувати ці дивні часи?

Кращі високі лоби Голівуду б’ються над постапокаліптичними сюжетами, а у нас їх вистачає за вікном: ані вигадувати зайвого не треба, ані декорації будувати, ані вчити водія Колю правильному базару – потрібна лише стара заправка, яку хочуть віджати в хорошого хлопця, який випадково опиняється між усіх вогнів, повертаючись на батьківщину (канони вестерна ніхто не відміняв). Зрозуміло, що ще треба було неодноразово виснажитися у стрибках над головою, аби знайти фінансування, але, знов таки, яким боком це стосується саме фільму? Жодним.

Лодигін зібрав сміливий каст, в якому добре знайомі нашім теренам Олексій Горбунов з Володимиром Ямненком сусідять з Русланою Хазіповою і Олегом Москаленком (з головним героєм вгадали). А далі, під пильним наглядом чудової камери Сергія Михальчука, всі герої починають кружляти навколо тієї старої заправки, яка дивним чином продовжує працювати посеред Дикого поля, в якому тепер полюють нові кочовики – рекетири, рейдери і контрабандисти.

Кіно в подібному сетингу полюбляли знімати росіяни, та краще пізно, ніж ніколи – хто краще нас відчує правдивість шкарпеток у сандалях і згадає смак цигарок Космос? Переказувати сюжет не треба, тим більше, що в кожного з присутніх він відіб’ється історією знайомих чи родичів, у яких «віджималися» активи, в наших Луїзіанах з Техасами цьому краю не видно.

Мені було замало закадрового голосу, який чомусь вважається ознакою «низького» кіно. Ще здалося, що формат міні-серіалу краще розкрив би персонажів і розгорнув історію, але кому його показувати і де? Я слабо уявляю в суботньому праймі цей фільм із запіканими діалогами, з яких приберуть мат (уявляю, скільки років про це мріяли українські актори).

Головним недоліком нашого кіно наразі є його нерівність – там не вгадали з другим планом, там фінал не дотиснули, але це питання часу, кадри є, дайте їм лише встати в кадр. Лишається тільки привітати всіх причетних, особливо Жадана з віхою і ідеальним камео. Йдіть на наше кіно, воно того варте.

P.S. Прем’єрний показ затримувався, чекали на прем’єр-міністра (він спізнився і не вибачився, не найкращі приклади наслідує). Не знаю, чи пояснили йому референти, про яке кіно йдеться, але сміливо, сміливо. І молодець Лодигін, який відразу після цього згадав у своїй промові про справу Гандзюк. По-іншому не вийде, такі вже наші часи, таке вже наше поле.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Читайте тематичні колонки на НВ:

Кінопошук з Фоззі – щочетверга

Сьогодні в світі з Іваном Яковиною – щодня

Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка

Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці

Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щотижня

Більше поглядів тут