Котлета по-київськи та донецькі голубці

3 вересня 2015, 07:43
6115
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

В августе 1991‑го президент США Джордж Буш-старший назвал стремление украинцев к независимости “суицидальным национализмом”

Доля України визначається в Одесі та Харкові, Києві, Львові та Запоріжжі. Слід пам'ятати про це в очікуванні новин із Берліна, Парижа, Варшави та Лондона

24 роки тому, в серпні 1991‑го, президент США Джордж Буш-старший виступив у Києві зі знаменною промовою. Барвисто та наполегливо він переконував українців відмовитися від створення власної держави і від дій, спрямованих на розпад СРСР. Він назвав прагнення українців до незалежності "суїцидальним націоналізмом" і "безнадійним курсом ізоляції".

Ця промова, на думку американських консерваторів і журналістів, виявилася колосальним прорахунком, найгіршим спічем із будь-коли проголошених американськими президентами, що отримав знущальну назва "котлета по‑київськи" (Chicken Kiev).

І ця промова була зустрінута оплесками у Верховній Раді України, що складалася переважно з комуністів.

Менш ніж за місяць стався путч у Москві, й Україна проголосила незалежність вустами тієї самої Верховної Ради. За кілька місяців Радянський Союз було демонтовано, а український народ на референдумі підтвердив незалежність своєї країни.

Твердість українського народу справила враження на західний світ

Котлети по‑київськи та інші биточки траплялися у західній політиці щодо України неодноразово. Західні політики не розуміли, а багато хто з них і сьогодні, через 24 роки, не розуміє, що це за дивне утворення відкололося від імперії в 1991 році. Чимало інтелектуалів і політичних діячів досі жують "котлету по‑київськи", приготовану Джорджем Бушем, примовляючи: "Як було б добре, якби цього всього не сталося, якби Михайлу Горбачову вдалося оновити Радянський Союз без розпаду, якщо б не утворилися нові незрозумілі держави, якщо б націоналізм не взяв гору, якщо б все залишилося, як було". І їх можна зрозуміти: "несподівана нація" (за висловом англійського історика Ендрю Вілсона), дивна напівнепостала держава у самому серці імперських володінь змушують вдаватися до непопулярних рішень, розриваючись між торговим інтересом, геополітичними побоюваннями, моральними принципами і вірністю дипломатичним обіцянкам.

Одного разу свідком такого шніцеля був і я. 21 лютого минулого року під тиском Заходу українська опозиція підписала угоду про врегулювання кризи з Віктором Януковичем. Реакція Майдану, українських інтелектуалів і громадських організацій була передбачуваною: ніхто не був готовий бачити Януковича президентом до грудня, а також піти з вулиць і площ без гарантій реальних змін у країні. Твердість українського народу справила враження на західний світ. Ризикну припустити, без цього російська агресія (яка на той час уже була неминучою й очікувала лише на сигнал) не зазнала б такої жорсткої дипломатичної відсічі з боку світової спільноти.

Нині Захід укотре втомився від України: від затяжного конфлікту, вимушених санкцій щодо Росії, провальних реформ і безперервної корупції. Всі розуміють, що провал української модернізації означає серйозні загрози для європейської та світової безпеки. Але ніхто не хоче ескалації, всі бояться неконтрольованих процесів у величезній непередбачуваній відсталій країні, що володіє ядерною зброєю, і хотіли б, аби все якось владналося. От щоб якось усі з усіма домовилися, і на тому вичерпалася б "українська криза" (під таким ім'ям наша війна за незалежність обговорюється в середовищі західних політиків). Або хоча б заморозилася, пішла з газетних шпальт і телебачення.

Цього ж хоче і Кремль.

І тільки українські громадяни цього не хочуть. Бо знають ціну замороженим конфліктам.

Що ми можемо зробити? Те саме, що і раніше за подібних обставин: проявляти твердість і єдність, взаємну довіру і вірність принципам. Ми це вже робимо. Це наша армія зупинила агресора. Це наші волонтери зуміли заткнути своїми грошима і нервами зяючі дірки у військовому бюджеті. Це наші добровольці у буквальному сенсі слова закрили своїми тілами дірки на фронті. Кожен день стійкості збільшує кількість наших прихильників у середовищі західних політиків та їхніх виборців. Ми справили на них враження несподіваною силою, тому дипломатична підтримка України безпрецедентна.

Отже, потрібно проявити твердість і єдність, допомагаючи Заходу дійти правильного рішення. Так, як вони зробили серпнем 1991-го і лютим 2014-го, почувши нас і оцінивши нашу рішучість.

Бо доля України визначається в Києві, Одесі та Харкові, Дніпропетровську, Львові та Запоріжжі. Пам'ятайте це, очікуючи новин із Берліна, Парижа, Варшави та Лондона.

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Країни

Вчора, 19:27

article_img
Небезпечна слава. Через вірусне відео та зустріч із Мессі семирічний афганський хлопчик став ціллю талібів
Політика

Вчора, 11:42

article_img
Ізоляція російського інтернету і Мосійчук, готовий до самоспалення
Політика

Вчора, 13:24

article_img
Королі готівки. Хто з ключових кандидатів у президенти має найбільше грошей "на руках"