Євробачення, Самойлова та політичний цирк

Проти шерсті пост. Хотілося б помилятися, але історія з Євробаченням черговий раз продемонструвала: нам як суспільству від влади треба дуже мало. Ми щасливі будь-якому дешевому брязкальцю, яке влада тицьнула нам в руки, щоб її не відволікали від дорослих справ.

Забороною на в'їзд російській співачці влада грає на наших психотравмах. Так, ми травмовані війною, убитими і пораненими. Ми морально скалічені цим. Але ми не маємо ставати моральними каліками, які вірять в історії про розіп'ятого хлопчика, які викладають в YouTube веселі ролики про годування білого ведмедя петардами, які в кожного іноземця питають, чи говоріт он по-русскі, а якщо нє гаваріт, значить фашист.

Ми, все-таки, повинні залишатися в адекваті. Коли спецслужба воюючої країни всерйоз мізкує, надуваючи щоки, пускати, чи не пускати дівчину-інваліда на пісенний конкурс – це не адекватно.

Не можу не погодитися з Сергієм Лещенко, який пригадав, що у цивілізованих країнах є практика пускати на свою територію ворогів у рамках міжнародних заходів: навіть у найскладніші історичні моменти США дозволяли приїжджати в ООН Фіделю та Раулю Кастро, Махмуду Ахмадінежаду, Уго Чавесу та іншим.

Євробачення – не Генасамблея, але і Самойлова – не Чавес. Що б вона не відчебучила на сцені, та хоч з прапором "ДНР" би вона заспівала, якщо ми ментально здорові – це нам не національна загроза. Перетворювати все життя суспільства на вічний політичний цирк – ось де справжня загроза.