Який він – мирний план щодо Донбасу?

Не помилюся, якщо скажу, що практично для кожного українського громадянина питання вирішення конфлікту на Донбасі і завершення війни має величезне значення. У розумінні пересічної людини – це припинення кровопролиття, вихід з неконтрольованих Києвом територій всіх іноземних збройних формувань і найманців, повернення тимчасово окупованих територій під контроль української влади. У нашого суспільства величезний запит на мирне вирішення, тому що навіть звичайні люди розуміють, що силове вирішення питання призведе згодом до збройного зіткнення не тільки з сепаратистами, а й російськими ударними підрозділами, які без особливих зусиль зайдуть на Донбас через 400-кілометрову неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону з тим, щоб непомітно злитися з підрозділами так званих першого і другого корпусу ЛДНР. І тоді бойові дії можуть набути затяжний і запеклий характер з численними не тільки військовими, а й цивільними жертвами.

Кремлівські стратеги намагаються нав'язати Україні невигідні рішення звирішення ситуації на Донбасі. Тут і підтримання млявого перебігу конфлікту з періодичними обстрілами і збройними провокаціями, і можливість «заморозити» конфлікт: обстріли ніби закінчуються, кількість жертв військових і цивільних осіб мінімізується, а також збройні провокації з метою втягнути ВСУ в широкі бої і «нишком» отримати бойові підкріплення у вигляді російських спецпідрозділів, що базуються на кордоні. Тобто все зводиться до того, що неконтрольовані урядом території залишаються окупованими.

Немає нічого більш важливого, ніж відстояти національні інтереси України

Крім того, проводиться «спеціальна робота» з окремими відомими українськими представниками з політики або культури, які ніби зопалу заявляють: «А навіщо нам ватний Донбас, там немає нічого українського». Мовляв, Києву треба добровільно відмовитися від цієї території, яка приносить тільки неприємності. Тоді Москва відбирає окуповану частину Донбасу взагалі безболісно, ​​і не можна розраховувати ні на санкції, ні на міжнародну підтримку не тільки у поверненні окупованого Донбасу, але й анексованого Криму. Така ж «спеціальна робота» проводиться ще з однією категорією українських громадських діячів і політологів, які «борються» за мир у всьому світі і готові прийняти мир на Донбасі на будь-яких умовах, аби швидше – адже «люди втомилися від війни». З останнім можна погодитися, але такий «мир» означає мало не статус федеральної одиниці Донбасу. А це означає, що кожне важливе політичне рішення для країни може блокуватися федеративною складовою. А якщо її не послухають, тоді вона вже легально, в рамках національного конституційного поля і міжнародного права зможе вийти зі складу України, а потім, наприклад, приєднатися до Росії. Дійсно непоганий план.

Говорити про те, що в цьому нічого страшного немає, мовляв, у Європі багато федеративних держав, та й сама Росія федерація – все це просто не коректно. Насправді все федеральні одиниці РФ повністю під контролем Москви, а сама держава на практиці є унітарною. Росія федеративна в тому сенсі, якщо яка-небудь територія іншої держави ззовні «захоче» приєднатися. Тоді це легко вирішується в законодавчому порядку. Швидко і одноголосно проголосували в парламенті РФ – і ось Крим разом з Севастополем вже в складі Росії. Та ж схема може бути використана по Донецьку і Луганську після легітимізації їх федеративного статусу в Україні. За нинішньої ж конституційно-правової ситуації це практично неможливо.

А тому боротьба за мир з наданням Донбасу права федеративної складової – це не тільки ведмежа послуга національним українським інтересам, але фактично прихований смертельний удар у спину. Таким чином ми бачимо, що у Кремля багато сценаріїв, щоб через війну на сході зруйнувати майбутній розвиток України. Однак є варіант рішення, яке в інтересах Києва і українського народу, і це мирна реінтеграція тимчасово окупованих територій Донбасу.

Що таке мирна реінтеграція? Це мир плюс мирне повернення територій.

Планом мирної реінтеграції можна вважати Мінські угоди. Для їх реалізації не вистачає тільки механізму – і таким повинна стати майбутня Резолюція РБ ООН про направлення на Донбас міжнародної Перехідної адміністрації. Ось це і є хорватський сценарій мирної реінтеграції – до речі, єдиний успішний приклад в історії ООН.

Для його реалізації необхідно провести підготовчу роботу з усіма державами-членами про підтримку тексту майбутньої резолюції, згідно з яким на Донбас направляють не просто миротворчу місію з мандатом на всю окуповану територію, а й обов'язково Перехідну адміністрацію ООН, яка керує військовим, поліцейським і цивільним компонентами місії, і з перших днів перебирає всю владу на підмандатній території в свої руки. Такі приклади були не тільки в Хорватії.

Завдання місії – реалізація пунктів Мінської угоди (нагадаю, що ООН не бачить альтернативи Мінському процесу і наполягає на його повній реалізації). Місія, з дозволу української влади, також встановлює контроль над неконтрольованою 400-кілометровою ділянкою кордону з РФ. Після повного розміщення, яке займе 3-4 місяці, місія повинна буде провести процес демілітаризації регіону. Тобто протягом одного-двох місяців здійснити контроль над виведенням іноземних збройних формувань і найманців – читай росіян – і роззброїти незаконні збройні формування – читай перший і другий корпуси ЛДНР. Фактично це і є 10-й пункт Мінського документа.

За хорватським сценарієм, а це є і в Мінських документах, Україна проводить амністію і підтримує проведення місією ООН за українським законодавством місцевих виборів на неконтрольованих урядом територіях. Вибори проводяться десь через півроку-рік після завершення процесу демілітаризації. Крім того, до моменту проведення виборів потрібно визначитися з «особливим статусом» цих територій. У Мінському документі не йдеться про федеративний чи автономний статус. У хорватському випадку це був спеціальний закон, який закріплював «особливий статус» економічного характеру. Повна підтримка внутрішніх і іноземних інвесторів, звільнення від маси податків бізнесменів, які створюють на цій території виробництво і наймають місцеву робочу силу. У нашому випадку теж терміново потрібно буде вирішувати питання про залучення додаткових коштів для зруйнованої економіки. Крім того, ми можемо доповнити поняття «статусу» деякими пунктами, які записані в примітці Мінського документа, і все одно підлягають виконанню. Після проведення місцевих виборів Перехідна адміністрація ООН готується до передачі влади українському уряду. Це за хорватським сценарієм займе близько півроку-року, а за цей час проводяться такі важливі заходи як введення в обіг гривні, створення на прикордонних переходах тимчасово неконтрольованої території українських митних постів, які будуть діяти поряд з міжнародними поліцейськими, які тримають під контролем кордон, і безліч інших заходів життєво необхідного характеру.

Це все взагальних рисах. Але скептик може сказати: а навіщо це Росії, чи не заблокує вона Резолюцію РБ ООН? В такому випадку нагадаю: місія прибуває для реалізації пунктів Мінського документа, під яким стоїть підпис Москви.

І ще. Не хочу коментувати інші плани врегулювання ситуації на Донбасі, але зауважу: як тільки ви заявляєте про неефективність Мінських угод, на базі яких працює Нормандський формат, здійснюється діалог Волкер-Сурков, до того ж, альтернативи Мінську не бачить також СБ ООН, – тоді ви відразу втрачаєте підтримку міжнародної спільноти і залишаєтеся один на один з Росією. Крім того, іншу мирну ініціативу заблокує не тільки Росія, але можливо й інші члени Ради Безпеки. В такому випадку ви змушені виконувати свій «мирний» план без миротворців, а це нереально.

Тож застосування хорватського сценарію мирної реінтеграції тимчасово окупованих територій для України виглядає виразно правильним шляхом, проти якого, треба бути готовими, нишком боротиметься Кремль і його союзники. Але немає нічого більш важливого, ніж відстояти національні інтереси України і вийти на мирне рішення щодо Донбасу з поверненням тимчасово окупованих територій.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени