Без урочистостей. Яке воно — перше вересня у США

Перше вересня в американській школі - звичайний день. Навчання в різних шкільних округах починається в різний час, але і в цей, перший день, на яку б дату він не припав — урочистостей немає. Єдина нова традиція — сфотографувати свою дитину біля будинку чи зупинки шкільного автобусу і розмістити на Фейсбуці: мовляв, ось дивіться, вже другокласник чи семикласник — так само, як це роблять батьки у всьому світі.

Батьківські збори. Було це так. Спочатку всіх батьків дітей зібрали в спортзалі. Показали презентацію хвилин на 10: що діти вивчатимуть, на які екскурсії поїдуть, які тести складатимуть та якими будуть домашні завдання. Ще раз нагадали не чинити насильства над дитиною: якщо вона втомилася чи домашні завдання занадто складні, не змушувати її їх робити, а повідомити вчительку про проблеми.

Потім зібралися по класах — подивитися на робоче місце дитини, познайомитися з вчителькою та батьками. У нашій початковій школі - 5 паралельних класів. І щороку дітей перемішують. Вважається, що таким чином діти мають навчитися заводити нових друзів, ближче познайомитися зі іншими дітьми в школі - на перерві вони грають всі разом — а також, якщо станеться так, що між двома дітьми розвинуться «токсичні» (таким словом у США характеризують неприємні, негативні речі) стосунки, перервати їх, аби вони не тяглися увесь час навчання дитини.

Гроші в американських школах збирають весь час, але завжди — у добровільному порядку.

Відповідно, і вчителька кожного року — нова. Як правило, вчителі постійно викладають в одному класі щороку новим дітям. Звичайно, що час від часу їм або набридає 10 років поспіль викладати у 1-му, наприклад, класі, або, через зміни у персоналі, з’являється надлишок вчителів 2-го, але брак 4-го, то вони змінюють свою спеціалізацію.

Наша вчителька минулого року викладала у другому класі, а цього року — у третьому. Так вийшло, що наш син — єдина дитина, в кого вчителька при переході не змінилася.

Виявилося, що з ним навчатимуться четверо дітей, які були з ним у нульовому класі. Їхні батьки прийшли на збори і ми відновили знайомство. А потім — поставили питання, які нас цікавили, вчительці. І все це спілкування тривало всього годину — з 7-ї до 8-ї вечора.

Коли я вже виходила з класної кімнати, зупинилася біля столу, де лежав папір, куди кілька мам вписали свої прізвища. Я вже була взялася за ручку, але вчителька сина мене зупинила: «Тетяно, це для волонтерів. Тобі це не треба. Ти так важко працюєш».

І коли я встигла справити на неї таке враження?

Волонтери — це добровільні помічники вчительки в класі, особливо, коли діти роблять спеціальні проекти, або батьки, які супроводжують дітей на екскурсії. Як правило, це мами, які або не працюють, або працюють з дому, чи не повний робочий день. Можна взяти і роботу додому. Одного разу я зголосилася нагострити олівців на цілий клас. Пару разів все-таки брала вихідний та приходила допомагати — цікаво ж, що дитина робить в школі та якими є його однокласники.

Таке спільне спілкування проходить раз чи двічі на рік. А детально успіхи дитини в школі обговорюються під час індивідуальних зустрічей з учителем. Для цього батьки вписують своє ім'я в розклад, де на розмову про кожну дитину виділяється 15 хвилин. Такі зустрічі відбуваються або зранку або після 16:00. Пам’ятаю, як ще будучи в старших класах прийшла на батьківські збори своєї молодшої сестри, а потім залишилася на збори батьків власного класу — таке про своїх однокласників довідалася — поки мене не помітили і не вигнали з кімнати! Але, навіть враховуючи, що самих школярів на цих зібраннях немає, як можна так відкрито перед усіма батьками розповідати «який Вася ледар»?

Не прийнято на початку року і дарувати вчителям квіти, чи взагалі будь-що. Втім, гроші в американських школах збирають весь час, але завжди — у добровільному порядку. У нас, як і у більшості шкіл, цим займається Асоціація батьків та вчителів (PTA). Одного разу я сходила на їхні збори — у мене виникло враження, що я потрапила на робочу нараду професійної фандрайзінгової організації. Говорили виключно про фінанси.

І до своєї справи вони підходять творчо. От, наприклад, замість того, щоб закуповувати усе приладдя для дитини самостійно і витрачати час, полюючи на якісь конкретний фломастер, — а тут вимоги до шкільної канцелярії дуже конкретні - ми придбали набір третьокласника, який склала Асоціація. Звичайно, що переплатили. Але надлишок йде на потреби школи.

Інший популярний спосіб фандрайзінгу — спортивні змагання. У школі проводять такі собі «веселі старти», і просять батьків знайти серед друзів та колег бажаючих пообіцяти гроші на спортивні досягнення дитини. Наприклад, 2 долари на пробіг одного кола в спортивній залі. Якщо дитина пробіжить 30 кіл, то ця людина має заплатити 60 доларів. Ми знайомих не залучали — усі збирають гроші на потреби України — та платили самі. Інколи просять дати гроші на екскурсію чи придбати футболку з емблемою школи — але вже батькам вирішувати, потрібна їхній дитині екскурсія чи футболка.

Тетяна Ворожко написала цей текст два роки тому, але з того часу мало що змінилося. От тільки діти стали старшими.

Колонка опублікована в блогах на сайті Української служби Голосу Америки. Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка» , передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки»

Опубліковано з дозволу автора та видання

Більше блогів тут