Як українцям стати мудрішими?

Коли в нас знову починають підіймати тему «а зачем нам эта незалежность, в Союзе же было так хорошо», то я навіть і не знаю як на це відповісти без лайки. Бо насправді наша незалежність – це те, за що заплачено мільйонам життів і те, що притаманно кожному народу, який чогось прагне.

Що би з нами було, якби ми не попрощались з СРСР? Там все валилось, загнивало. Якби ми не стали незалежними, то ту війну, яку принесено на Схід ззовні, ми б пережили зсередини ще у 1992 році. Незалежність – це захист від нещастя, яке на нас валилось. А також шанс на вибір.

Шансом можна користуватись, а можна і довго не чіпати. Очевидно, що наразі ми не сповна ним скористались. Та наша перевага у тому, що ми маємо країну, де саме ми – а не за нас, як раніше – вирішуємо, куди далі йти. Тим більше, що після того, як у Росії об’явився Путін, цілком очевидно, чим би те вирішування могло скінчитись.

Політики мусять говорити, що народ – це священна корова, мудрий, прекрасний і правильний. Та я не політик, і можу дозволити собі констатувати, що ми маємо дуже немудре суспільство. Подекуди навіть дурне, поверхневе – ним легко маніпулювати. Тим не менш, воно у нас є, і суспільна думка в Україні грає ключову роль. І навіть якщо неправильна суспільна думка починає домінувати, наш політик просто так її проігнорувати не може і щоб переконати людей в іншому, мусить іти на якісь дії. Дуже часто довготривалі та затягнуті в часі, та нікуди не дітися – він мусить діяти в контексті того, що в народі думають і сприймають. Якби при цьому суспільство було ще й розумним, було б і зовсім прекрасно. Але сам факт того, що домінує воно – а не ті, хто в якийсь спосіб купив чи узурпував владу – вже є колосальним проривом, який єднає нас із західним світом, і відриває від «русского міра».

Ми повернулись додому: західна культура стає основою нашого буття

За останні роки стало зрозуміло, що в нас є активний пасіонарний народ, ми готові себе захищати. Після довгого застою, коли ми одною рукою голосували за незалежність, а другою – за те, щоб жити «так добре, як в Союзі», де через постійне падіння та деградацію жити нормально не можна було, все хай повільно і поступово, та починає змінюватись.

Реформи відбуваються, ми рухаємось. І якось так непомітно для самих себе за останні кілька років стали частиною західної цивілізації – починаючи від формального безвізу та закінчуючи тим, що іноземні туристи приїжджають у наші міста, як і в будь-які інші європейські. Україна для них уже не «где-то рядом с Россией», а частина того західного світу, який теж треба побачити, аби бути загальноосвіченою людиною.

Ми повернулись додому: західна культура стає основою нашого буття і це колосальний позитив. Питання в тому, як нам стати мудрішими?

По-перше, ми маємо самі цього захотіти. Адже всі хочуть жити краще і, врешті-решт, до кожного доходить, що якби я тоді тупо не віддав свій голос за гречку, а тоді по приколу, все було б інакше. Ось і зараз до 8% готові проголосувати за Зеленського, хоч і розуміють – це всього лиш людина, яка читає свою роль за допомогою автосуфлера. Ну але ж по приколу! Пізніше, коли вже стає паршиво, люди починають думати – а якби був мудрішим…І це свідчить про те, що кожен з нас не безнадійний і може робити висновки. Треба лише навчитись робити їх вчасно.

По-друге, елементарна виховна функція. Відхід від неідеологізованої радянської та нав’язування європейської моделі освіти дає підстави сподіватись, що на зміну прийде прагматичне покоління, яке буде дивитися на світ та оцінюватиме його по-іншому. Зараз молоді люди стають все більше деідеологізованими, та з роками, як правило, починають повертатись до внутрішньої політики і бажання на щось впливати. І коли це покоління трошки зістариться – тоді процес і стане незворотним.

На противагу позитивному є і негативне: у політичному істеблішменті досі достатньо тих, хто так і не виріс з СРСР. Щоб мудрішати, політичним елітам треба навчитись брати на себе відповідальність. Бо склалось так, що ті, хто хоче дорватись до влади, методами не гребують. Маніпуляції, навішування локшини на вуха і такий махровий, добротний популізм, який передбачає розворот мало не до сталінських часів, де все було так прекрасно, і ми це вам відновимо. На превеликий жаль, такі політики домінують і мені здається, що їх вже не виправиш – мусимо пережити і не пустити, борони Боже, до влади.

Українцям характерно не любити владу, та вони її все ж чують. А тому ті мають навчитися розмовляти з людьми. Візьмімо Порошенка. Найчастіше він говорить абсолютно правильні речі, та коли робить це за трибуною чи сидячи посеред екрану – це не сприймається. А правильне і мудре людина має чути від влади, а тому ті мають нормальною та доступною мовою пояснювати, що, як і чому роблять. Інакше чого б не говорили, в народі це сприйматимуть за злодійство і спекуляції.

Щоб стати мудрішими, кожному з нас потрібна альтернатива. Бо шулерства і шахрайства в голову можуть наштовхати багато, а мудрого, яке має противажити, бракує. Коли б одні розповідали, що відбувається щось погане, а інші доступною мовою доводили, що це добре. Тоді людина б почала думати, а отже мудрішати. Перетворюватись з громадської думки, яка часто буває останньою повією, на мудрий голос суспільства.

Люди і тоді можуть зробити помилку – але зроблять її вже осмислено, маючи вибір.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени