Я був шокований переконаннями українців

Уперше я приїхав в Україну в 1997 році. Я працював у British Council — культурному представництві Великої Британії. Тоді я нічого не знав про Україну і обирав не стільки Україну, а роботу на уряд Великої Британії.

Потрапивши сюди, я був щиро здивований. Україна виявилася набагато розвиненішою, ніж я собі уявляв. Думка про пострадянські країни в Євросоюзі тоді була вкрай негативною. Моя уява малювала бабусь, які жебракують на вулицях, потворну архітектуру, бідність і кримінал. Реальність виявилася зовсім іншою. Незважаючи на всі проблеми, люди, яких я побачив тут, були європейцями. Мода, музика, література — все було цілком європейським.

Відтоді Україна зробила крок далеко вперед. Деякі зміни можна побачити фізично — з'явилися нові магазини, ресторани, готелі, нічне життя. Але головна зміна для мене — формування національної ідентичності.

Перший рік я жив у Львові. Патріотизм там був на тому ж рівні, що і в будь-якій іншій європейській країні. Переїхавши до Києва, я був шокований переконанням місцевого населення, ніби у Львові живуть націоналісти, екстремісти. Люди тоді вважали, що вони такі само, як росіяни, тужили за Радянським Союзом. Зараз все змінилося кардинально: Одеса і Київ — переважно все ще російськомовні міста, але у їх мешканців вже немає проблем з національною ідентифікацією.

Саме Київ став локомотивом помаранчевої революції, як і локомотивом Євромайдану. Якби не українська столиця, ці протести не мали б успіху. Під час Майдану, коли стало відомо про перші вбивства, я йшов Хрещатиком і був вражений: всі бігли на Майдан, хоча логічно було б припустити, що люди після таких подій почнуть розбігатися хто куди. В 1997-98 роках таке навряд чи було можливо.

Загалом я дуже оптимістичний — навіть оптимістичніший, ніж більшість українців. Є величезні зміни: мова не тільки про національну ідентифікацію. Я бачу критичну масу людей, які залучені до розвитку країни. Раніше цього не було.

При цьому українці занадто песимістичні. Зрозуміло, у них є на це причини. Але мені не подобається тенденція бачити в усьому негатив і, тільки щось, "зрада!".

Матеріал опубліковано в журналі «Новое Время» від 19 серпня 2016 року в рамках проекту «25 років потому». Републікування повної версії тексту заборонено