Іспит на толерантність

«В Україні є набагато більше проблем, аніж сублімації геїв і лесбійок. Я за права меншості , але доти, доки вони не порушують мої права», – саме такі заяви найчастіше звучать від противників прайду. При цьому ніхто з них до пуття не може пояснити, як щорічна мирна хода представників ЛГБТ-спільноти порушує їх права, традиційні цінності, міцність їх родин та їх безгрішність і цнотливість.

Прайд – це не про нетрадиційний секс, а про право бути собою. Це іспит України і українського суспільства на толерантність.

У світі занадто багато ненависті. Можливо, не варто витрачати енергію і час на ненависть до інакших? Нам є з ким воювати, наш ворог – це ті, хто вбиває українців та веде війну проти України. А не ті, чия любов до іншого не вписується в наші стереотипи. Представники ЛГБТ-спільноти так само, як і « нормальні» гетеросексуали, працюють, сплачують податки, воюють за Україну, виборюють і розбудовують її, вони такі ж громадяни і українці. Яке ми маємо право їх не толерувати, а таврувати?

Любов врятує світ. Нехай всі будуть коханими і щасливими. Україна посідає найнижчі місця в рейтингах щастя. Не тому, що ми нещаслива країна, а тому, що нас не вчили бути щасливими. Нам вбивали в голову, що «добре там, де нас немає». Але ж щастя там – де ти є зараз, цієї миті. Щастя – це літня тепла злива, шум моря, сміх дітей, муркіт кота, втома від спортивного навантаження, квіти, запах ранкової кави, поцілунок коханого.

Прайд – це не про нетрадиційний секс, а про право бути собою

Традиційні цінності – любов, повага, чесність, порядність, сім‘я. Сім‘я – це і подружжя, і батьки, і діти. Скільки в Україні нещасних традиційних родин, скільки жінок, які самотужки виховують дітей чи страждають від домашнього насильства і подружніх зрад, від жорстокості та пияцтва, яке терплять. Скільки дітей і батьків живуть, як чужі люди, роками не спілкуються, в ненависті. Скільки сімей існують лише у вигляді печаті в паспорті, чубляться за майно, ділять дітей, шантажують одне одного, вивалюють бруд і жахіття своїх сварок і розлучень на весь світ. Але суспільство набагато поблажливіше ставиться до насильства в родині, толерує знущання над жінками та дітьми, побої і приниження, але нетерпиме до одностатевих зв‘язків.

Суспільство нетерпиме до зовнішнього вигляду трансвеститів чи геїв. Але хіба пивні животи «нормальних пацанів» чи перекачані ботоксом губи омолоджених гетеросексуалок виглядають природніше і естетичніше? Проте вони мають право на свою уяву про прекрасне і втілення цієї уяви.

Чому ми толеруємо насильство та нетерпимість до інакшості? І мова не лише про ЛГБТ, визнайте це. Суспільство часто жорстоке до людей з особливими потребами, до ромів, до всіх інакших. Ми створили умовні рамки правильності й хто за межами цих рамок – той чужий. Ми не ратифікуємо Стамбульську конвенцію, яка посилює відповідальність за домашнє насильство, бо там є « страшне» слово « гендер».

Мене шокують історії про те, як батьки знімали порнографічне відео з 4-річною донькою та про продаж « традиційними родинами» своїх дітей, а не чийсь камінг-аут, бо то їх приватна справа. Мене шокує останнє опитування про те, як українські чоловіки уявляють традиційну роль української жінки, бо там 80% зізнаються, що їхня ідеальна жінка має мовчати, терпіти та варити борщ.

Від українських політиків часто можна почути: ми проти прайду, бо проти популяризації ЛГБТ-спільноти. Мовляв, нехай займаються чим хочуть, але вдома, й не показують це на публіці. Ми проти насаджуваних нам так званих ліберальних цінностей Заходу, в нас свої, одвічно слов‘янські. Ми проти-проти-проти, зі злобою і ненавистю.

Як правило, ці «захисники сімейних цінностей» мають 2-3 офіційні шлюби, солідну колекцію костюмів Dolce&Gabbana й джинсів Michael Kors, й нічого – скрєпи на джинси не тиснуть.

Прайд – це не реклама ЛГБТ-спільноти, це заклик шанувати право кожної людини бути собою, право кожної людини на любов та щастя. Це про права людини. І я поважаю ці права. Як гетеросексуальна людина, я поважаю право інших бути собою. Серед моїх друзів є геї і лесбіянки, і вони прекрасні люди, я їх дуже люблю.

Папа Римський якось сказав у спілкуванні з геєм: «Бог любить тебе таким, значить і я люблю тебе таким». Чому українські політики, противники прайду, хочуть бути святіше Папи Римського? Питання риторичне.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени