Імпульсивний Міхо і цинічна Одеса

Саакашвілі пішов у відставку. Кажуть, надія вмирає останньою. Але моя надія на оновлення та очищення Одеси померла раніше, ніж я прочитав цю – у будь-якому випадку – сумну для мене звістку. Я бачив явні прорахунки в його політиці, що мені здавалося поєднанням надмірної впевненості й наївності.

Думаю, він не розумів натури міста, в якому працював. Одеса тільки здається гарячою, на ділі вона холодна, розважлива і – на жаль – цинічна. Міхо був по-справжньому гарячий, імпульсивний, демонстративний, якщо завгодно. І така людина – не герой кучерявої провінційної красуні.

Його намагання "поставити на місто" колегу, з яким йому буде легко проводити реформи, провалилися і – вибачте мені – не могло не провалитися. Але Саакашвілі, вклавши всі сили в одну людину, не подумав про те, що навіть якщо Сашко Боровик буде обраний, він не зможе впоратися з нашою міською радою.

І депутата Боровика під сміх аудиторії винесли із зали засідань і викинули в коридор. Не знаю, що могло б бути сильнішим ударом для Міхо. Сам Сашко переніс це, здається, досить спокійно.

Але, як не дивно, останньою краплею, по-моєму, був малозначущий в масштабах Одеси сумний факт – знесення дачі Докса після того, як губернатор віддав розпорядження про взяття особняка під охорону. Міхо в черговий раз дали відчути його безсилля. Гаряча душа вже колишнього губернатора не змогла цього стерпіти. Він не міг бути маріонеткою, весільним генералом.

Мені шкода його команду, яка навряд чи залишиться на своїх місцях.

Мені шкода всіх починань, які тепер будуть поховані під сміх і улюлюкання громадян. Я хочу, щоб в цьому неминучому хорі прозвучав мій тихий жалібний голос.

Текст опубліковано з дозволу автора.

Оригінал