Ілюзії і мій Крим

1 березня 2018, 12:52
2473
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Я тепер рідко пишу про Крим. Напевно, за чотири роки я просто виговорився. Все, що хотілося сказати, – сказано

Пам'ятаю, як в 2015-му в одному з інтерв'ю мене запитали про улюблене місто. Спершу перебирав у пам'яті красиве і альбомне, а потім відповів: «Сімферополь». Ні, я не збожеволів. Я все про рідне місто знаю. Знаю, що воно маленьке, неохайне і невпопад. Але саме у нього є монополія на мої дитячі спогади. Можна прожити все життя в Брюгге, але там вони вже не з'являться, – пише Павло Казарін для Крим.реаліі.

Чітко пам'ятаю передвоєнний 2013-й. Напередодні Майдану півострів здавався забутою периферією колишньої імперії. Забутою і непотрібною, як бабусина закрутка. Напевно, так могла виглядати Російська ескадра в Бізерті році так у 1930-му. Уже минуло шість років з визнання Радянського уряду, але ще не настав 1936-й, коли пустять на металобрухт останній корабель – лінкор «Генерал Алексєєв». Військова виправка ще видає швейцарів у готелях, але тапери зі складними слов'янськими іменами вже вчать нові пісні.

Москва жила погромом в Бірюльово, обговорювала нелегальну міграцію, скаржилася на засилля Кавказу. А Крим продовжував жити радянськими міфами в їх дівочій чистоті. Мітингував проти НАТО, викривав «план Даллеса», карикатурно міркував про «дружбу народів». Здавалося, що між останнім радянським бастіоном і новою Росією майже не залишилося спільного.

Мої речі діляться на ті, що «звідти», і ті, що вже «звідси»

А потім трапився лютий 2014-го. І виявилося, що вся постперебудовна Росія – це лише косметика, під якою ховається все та ж стара імперія. Крим знову потрапив з Москвою в резонанс: це не вона повернула півострову порядок денний. Це він нав'язав їй свій.

Я пам'ятаю місцевих міських божевільних. Вони ходили з червоними або трибарвними прапорами. Носили портрети померлих людей. Говорили радянськими словами і думали радянськими гаслами. Серед них навіть траплялися карикатурні монархісти. Як і належить – антисеміти. Вони працювали в газеті місцевого гаманця з єврейським прізвищем, що, втім, не заважало їм у вільний від роботи час розмірковувати про «сіоністів» і «змову».

Ці люди жили на кладовищі. Для них день сьогоднішній був лише плацдармом для повернення у вчора. З ними було нудно і тьмяно. У будь-якій закордонній поїздці вони шукали сліди незмінного в'янення. Вони були дурні, неосвічені й нерозвинені.

Я прожив у Криму тридцять років. Десять років пропрацював у журналістиці. Весь цей час ми намагалися зшивати материк і острів. Шукати точки перетину. Знаходити на картах якісь інші горизонти, крім тих, на яких закінчувався СРСР. Ми хотіли йти в завтра, а вони намагалися затягти нас у вчора. І нам здавалося, що час грає на нашому боці. Просто тому, що ми молоді, а вони – ні. Ми помилялися.

Чотири роки тому всі ці хлопці раптово стали мейнстрімом. Виявилося, що ми Росію переоцінювали. Думали, що вона розумніша, сучасніша, прогресивніша. А вона виявилася до пари їм. Орвелл як нова норма.

Я протягнув у Сімферополі до осені 2014-го. З лютого до листопада писав про те, що Росія робить з моїм домом. Часом здавалося, що ти всередині роману «Острів Крим» – у тій главі, де імперія поглинає територію півострова. Під ніж відправлялося все те, у що ти вірив. Незалежні медіа, незалежні люди, право на незгоду. До листопада зникли навіть брижі на воді. Стало зрозуміло, що це все. Я кинув речі в багажник і поїхав до Києва.

Сьогодні мій дім змушений жити поперек усього того, у що я вірю. Втім, я сьогодні вірю теж не в усе.

Чотири роки тому я позбувся багатьох ілюзій. Наприклад, що дорослі люди завжди здатні домовитися. Якщо тобі пропонують капітуляцію як єдиний варіант – діалог неможливий. Сила слова працює там, де люди здатні чути. А якщо вони здатні придумати собі «розіпнутих хлопчиків» – немає сенсу з ними розмовляти. Все, що ви скажете, буде використано проти вас.

Виявилося, що життя не розставляє все по місцях. Що кинутий напризволяще час не обов'язково приводить нас у «завтра». Він цілком може привести нас всіх у «вчора». Покоління батьків відбирає покоління дітей, щоб забрати майбутнє у онуків.

Факти здатні програвати брехні. Той, хто говорить правду, скутий рамками цієї правди. Той, хто бреше, не скутий нічим. Дорослість – це не питання віку, а питання інфантильності. Якщо людина дурень – не витрачайте на неї бісер.

Я більше не вірю в те, що «самі розберуться». Як тільки якийсь регіон стає заповідником ностальгії – він починає йти в пекло. Люди з головами, повернутими назад, не вміють інакше. Доведено Данте.

Не знаю, чи зміг би я домовитися з самим собою зразка 2013-го. За останні роки я «поправів». Став жорсткішим. Перестав вірити в ринок ідей і в раціональність вибору. Рух вперед вимагає від тебе зусиль. Деградація не вимагає нічого. Скотитися вниз і в минуле – простіше простого.

Я зрозумів, що мотиви людей визначаються не реальністю, а сприйняттям цієї реальності. Боротьба за «картинку в головах» здатна вигравати війни. Або починати їх. Доведено російським ТБ. Я засвоїв цей урок.

За чотири роки я зрозумів, що демократичні принципи варто поширювати лише на тих, хто їх сам готовий визнавати. Грати за цими правилами варто лише з тими, хто не збирається їх скасовувати після перемоги. «Я прочитав і згоден з умовами ліцензійної угоди». Так здається?

Мій Крим іноді проривається до мене. Сполохами – як нічний сон після обіду. На старих фото – ті, хто присягнув новим прапорам. Ті, хто пішов у внутрішню еміграцію. Ті, хто виїхав.

Я досі не можу звикнути до снігопадів. Зміна пір року знаменує перехід з мадери на каберне. Домом віє скрізь, де на горизонті видно гори. Мої речі діляться на ті, що «звідти», і ті, що вже «звідси». Але найменше я налаштований називати досвід травмою.

Там – в моєму Криму – залишилися три десятки років. І ілюзії. Мені не шкода ні того, ні іншого.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Телеграм НВ

Підпишіться на наш канал у Телеграм. Там ми публікуємо термінові новини та найцікавіші історії дня України та світу.

Підписатися

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Вчора, 13:03

thumb img
Хто всi ці люди. Коротка інформація про всiх кандидатів у президенти України
Саме там

Вчора, 21:25

thumb img
Це просто чарівно. Як живуть сучасні українські відьми і травниці - репортаж НВ
Інновації

Вчора, 12:00

thumb img
Доліталися. Як космічний туризм завдасть смертельного удару по авіаційній галузі