Гра Газпрому. Що буде з Північним потоком-2
Газопровід має яскраву політичну мету. Ми на боці російського агресора чи на захисті українських жертв?
Які б емоції не викликала відставка держсекретаря Рекса Тіллерсона, він таки тямив у енергетиці, наполегливо опираючись спробам Росії побудувати новий газопровід Північний потік-2, який за планом має проходити із Санкт-Петербургу через Балтійське море до Німеччини.
Тіллерсон казав, що це дозволить Кремлю використовувати енергетику як «політичний інструмент». Натомість колумніст Джеймс Дурсо наполягає на тому, що США не повинні перечити волі Німеччини будувати цей газопровід. Дозволю собі не погодитись.
Єдина причина для побудови Північного потоку-2 – більша пропускна спроможність нового газопроводу та бажання російського уряду оплачувати це. Та чому ж Росія так прагне платити? Аргументи проти цього газопроводу більш численні та вагомі.
Північний потік-2 міг би транспортувати 80% поточного російського експорту газу в Європу через єдину систему трубопроводів. Це суперечить політиці ЄС щодо енергетичної безпеки та диверсифікації поставок.
ЄС налічує 28 країн-членів. Серед них лише три очевидно матимуть переваги від Північного потоку-2: Німеччина, Нідерланди та Австрія. Великі енергетичні компанії цих країн уклали консорціум з Газпромом і зуміли переконати уряди підтримати це.
Компанії Wintershall та Uniper мають значний вплив у Німеччині, так само як OMV в Австрії та Royal Dutch Shell в Нідерландах.
Цей проект – частина економічної війни Кремля проти України
Газпром забезпечить їм монополію на своїх внутрішніх ринках, а заразом і уповільнить розвиток нових компаній. Більшість європейських урядів розуміють це. 20 з 28 країн ЄС протистоїть Північному потоку-2, ще кілька сумніваються, хоча лише держави Східної Європи виражають свою позицію чітко та голосно.
Як правильно зазначив Тіллерсон, ключова мета російського Північного потоку-2 є політичною. Цей проект – частина економічної війни Кремля проти України. Завдяки жорстким санкціям, Росія урізала свою торгівлю з Україною на 80%, якщо порівнювати з даними за 2012 рік.
Тепер вона хоче позбавити Україну доходів від транзиту, який становить 2-3% українського ВВП. То ми на стороні російського агресора чи на захисті українських жертв?
Газпром нахвалює свою надійність. Західні партнери підтверджують це – чого не скажеш про жодних із східних. Останнім відомо про горезвісну звичку Газпрому скорочувати поставки газу, як правило, посеред зими.
Експерти шведського Агентства оборонних досліджень встановили, що протягом 1991-2006 років Росія використовувала «політику примусової енергетики» 55 разів. Газпром був головним винуватцем у 16-ти з них.
Два найбільш відомі випадки пов’язані зі скороченням поставки газу до України протягом чотирьох днів у січні 2006 року та протягом двох тижнів у січні 2009 року, від чого постраждало 16 європейських країн.
Газпром так само ненадійний щодо встановлення цін. Знову ж таки, промовистий приклад з України. У першій чверті 2014 року, коли Кремль сподівався допомогти президенту Віктору Януковичу залишитись при владі, він урізав ціну на газ до $268,50 за 1000 кубічних метрів.
Та 22 лютого того ж року Янукович втік з України. Відтак 1 квітня Газпром підняв ціну до $385 за кубічний метр. Через два дні він збільшив свою ціну ще на $485, стверджуючи, що позаяк Росія приєднала Крим, їй більше не треба давати знижку на оренду морської бази в Севастополі, узгоджену з Януковичем у квітні 2010 року. Це війна, а не торгівля.
Кремль контролює Газпром, і в такій політизованій манері він веде себе з усіма колишніми комуністичними країнами. У серпні 2012 року Європейська комісія розпочала розслідування антиконкурентної поведінки Газпрому.
Для цього вона мала три підстави: Газпром заборонив вільну торгівлю газом, ціни на монополізованих ринках були надто високими, а Газпром використовував таку монополію для домінування на ринку. Болгарія, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва та Словаччина мали лише одного постачальника – Газпром.
На щастя, тепер не Газпром, а споживчий ринок виробництва зрідженого природного газу встановлює ціну в Східній Європі, що і призвело до її суттєвого зниження.
28 лютого Газпром програв Нафтогазу в серйозній арбітражній справі у Стокгольмі. Характерно, що Газпром повів себе дуже віроломно, на 2 дні без попередження перекривши поставку газу, про яку тільки домовився. В Україні це призвело до нестачі газу та інших суттєвих витрат. Небагато знайдеться таких яскраво ненадійних та політизованих постачальників, як Газпром.
США чимало зробили для позитивного розвитку цієї історії. Держсекретар Тіллерсон, який відходить від своїх обов’язків, абсолютно правий, що Північний потік-2 є небажаним та суперечить політиці США в Європі. І питання не в тому, чи повинні США виступати проти, а в тому, чи вдасться їм довести свою правоту.
Переклад НВ
Текст опублікований з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
