Головний міф українців про Крим

Минуло всього півтора року з тих пір, як кримчани нібито висловили своє бажання жити у складі РФ на так званому референдумі. Як тільки це сталося, запрацювала машина потужного російського агітпропу: «Крим – не Україна», «кримчани – не українці». Кремлівські політтехнологи у своїх мас-медійних фантазіях вміло використовують «усвідомлене рішення кримського народу», пускаючи хибну думку в маси.

І, хоча з російською пропагандою, яка перетворює людей на бездумних зомбі, боротися дуже важко, сьогодні більше дивує інше. Те, з якою легкістю в думках українців поселяється міф про те, що всі кримчани є зрадниками. Мовляв, жителі півострова, які змінили українські паспорти на російські — сепаратисти. Мене обурює те, що всіх рівняють під одну гребінку.

Українській владі та українському народу потрібно чітко відокремлювати звичайних мирних жителів Криму від активних повстанців – тих, хто реально сприяв проведенню анексії. Серед 2,5-мільйонного населення Криму таких до 10 тисяч людей. Серед них чиновники вищих рангів, офіцери армії і флоту, офіцери міліції, СБУ, працівники прокуратури, керівники держпідприємств і держструктур. Саме цих зрадників треба «отриколорити» так, щоб іншим неповадно було. Причому абсолютно публічно вивісити списки з прізвищами, відкрити на кожного з них кримінальне провадження, винести судові рішення, заарештувати майно. Такі манкурти не заслуговують на звання громадянина - не важливо, якої країни. У цьому напрямку ми сьогодні активно працюємо спільно з прокуратурою АР Крим. Вже оголошені в розшук всі 160 прокурорів півострова, а також 56 директорів держпідприємств із сфери управління Мінагрополітики, які, випереджаючи один одного, піднімали російські прапори, віддаючи у ведення загарбника українське майно. Ця робота не припиниться, поки всі перебіжчики не відповідатимуть перед законом.

Звичайне ж населення Криму не винне у тому, що його втягнули у вир держзради. Ворожа країна скористалася накрученими і реальними страхами, у які увігнала кримчан. Впевнений, що позиція України зараз має бути непохитною і принциповою: не забувати, що кримчани – все ті ж українці. І цим людям необхідно показувати вихід із ситуації. З ними потрібно вести безперервний діалог з позиції рідної України, яка розуміє і захищає. Адже повернути Крим – це, в першу чергу, повернути кримчан, а не тільки шматок землі.

Замість цього Україна чомусь веде політику відторгнення. Ми смерть боремося за Донбас, але при цьому як би погодилися віддати Крим Росії. Та ще й таку транспортну блокаду влаштували, що при всьому своєму бажанні проукраїнські кримчани тепер не можуть елементарно дістатися до материка. Ми не ведемо діалог з нашим народом. Такими темпами ми втратимо Крим раз і назавжди.

Що стосується політичних та економічних санкцій з української сторони - звичайно, вони потрібні. Але культурні зв'язки і спілкування з народом необхідно посилити і не припиняти. Не можна втрачати цей зв'язок у жодному разі. Не можна відвертатися і покірно миритися з обставинами, що склалися. І не можна ось так просто здаватися. Це якраз те, чого добивається Росія – щоб українці визнали кримчан «обрусівшими» ворогами, відвернулися і забули про них. А людям потрібна увага, якої так не вистачає з української сторони.

Наша сила у правді, а правда у тому, що ми, українці, є неподільними. А сильний єдиний народ ніякий Путін ніколи не зможе здолати.