«Бояришнік» – новий символ Росії

27 грудня 2016, 08:43
4354
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Історія з отруєннями – невелика частина російської проблеми, яка, судячи з відповідей Путіна, вирішуватися не буде

Не ручаюся за весь світ, але в багатьох знайомих мені країнах тема «Бояришніка» стала приводом для жартів і спогадів. Щодо жартів промовчу – мало хто схильний до чорного гумору і дозволяє собі жартувати над нещасними російськими алкоголіками, але історії у зв'язку із цим цікаві. Мої друзі болгари нагадали про подію, яка відбулася 9 вересня 1944 року, коли радянські солдати виявили на залізничній станції Бургаса цистерну зі спиртом і розпили її – пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Досі в тому місті стоїть скромний обеліск: «Тук са погребани съветските войни починали в гр. Бургасе». А болгарські журналісти іноді нагадують про те, як 90 радянських солдатів і офіцерів «полягли» в боротьбі з метилом, який опинився в тій цистерні. Насправді, в 1944 році Радянська армія увійшла в Болгарію без опору і без єдиного пострілу, а «Альоші», що стоять у великій кількості по всій країні – лише данина традиції: раз армія зайшла, то вона неодмінно повинна бути визволителькою. Тому на пам'ятник Альоші під Пловдив витратили величезні гроші. А єдиним жертвам тієї події дев'яти десяткам солдатів і офіцерів монумента не годиться – лише бетонна «чушка» зі словами.

Історія з болгарським отруєнням – лише один з епізодів тієї війни. Згідно з наказом маршала Жукова «Про випадки отруєння військовослужбовців трофейними спиртними рідинами», тільки за два тижні і тільки у військах 1-го Білоруського фронту – з 23 квітня по 5 травня 1945 року – від трофейного спирту загинуло 135 солдатів і офіцерів, ще 24 – осліпли. А скільки десятків тисяч полягло за всі роки війни? Звичайно, радянське командування дбало про задоволення нагальних і традиційних потреб солдатів і ще з фінської кампанії наказало видавати бойові 100 грамів, «зважаючи на важкі погодні умови». При цьому танкістам видавалося 200 грамів, а льотчикам – 100 грамів коньяку. Всього за фінську війну – з 10 січня по початок березня 1940 року – військовослужбовцями Робітничо-Селянської Червоної армії було випито понад 10 тонн горілки і майже 9 тонн коньяку. Традицію офіційного пияцтва було продовжено: Постанова від 22 серпня 1941 року № ГКО-562с «Про введення горілки на постачання в діючій Червоній Армії» наказувала видачу 40-градусної горілки в кількості 100 грамів в день на людину червоноармійцеві і начальницькому складу військ першої лінії діючої армії. Потім командування уточнило, що, крім червоноармійців, які борються на передовій, горілку повинні отримувати також льотчики, які виконують бойові завдання, і інженерно-технічний склад аеродромів діючої армії. Горілку везли на фронт у цистернах, розливали в молочні бідони, і щодня солдати випивали свої 100 грамів, а потім йшли в атаку. Молоді гинули в бою, погано орієнтуючись у стані алкогольного сп'яніння. Потім видачу горілки обмежили тільки для передових частин, а в травні 1943 року і зовсім заборонили, крім бійців, які беруть участь у наступальних операціях, а також передових частин НКВС – і залізничним військам «фронтові 100 грамів» все ж видавали.

Немає сенсу, немає бажання, немає необхідності вмовляти населення пити Absolut або Hennessy

Генерал армії Микола Лященко говорив, що «горілка об'єктивно знижувала боєздатність Червоної Армії», але дивна традиція була скасована тільки в 1945 році, після закінчення війни. Усі ці роки офіційного пияцтва супроводжувалися неофіційними попойками, часто в більшій кількості, ніж законні 100 грамів. Особливо після того, як Радянська армія перейшла кордон і почалося «тріумфальне» звільнення Східної Європи. Звільнялася не тільки територія, але й запаси алкоголю в будинках населення, яке звільняють.

Справжні втрати «визволителів» від алкоголю почалися саме тоді – ніхто особливо не заважав грабувати будинки місцевих жителів, діяло негласне правило варварської війни – награбоване вважалося трофеєм. 1944-1945 роки – період найбільших втрат від фронтового алкоголізму. Солдати, сп'янілі алкоголем і славою «визволителя», пили і бешкетували. Командувач військами 46-ї Армії Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Олександр Петрушевський у своєму наказі зазначає: «17 квітня 1945 року червоноармієць Константинов, за пропозицією старшини батареї Шопорова, привіз у розташування батареї флягу з 60 літрів невідомого спирту, виявленого ним на станції Шлейнбах. Протягом 17-18 квітня 1945 року з відома командира дивізіону майора Саліванова і його заступника з політчастини майора Треліс спирт розпивався особовим складом, у тому числі Салівановим і Треліс, які пригощали зазначеним спиртом прибулих на НП дивізіону штабних офіцерів з 297-ї стрілецької дивізії. У результаті злочинної безпечності 67 військовослужбовців бригади отримали отруєння і 12 з них померли. У важкому стані на лікуванні перебувала велика група військовослужбовців, і серед них майори Саліванов і Треліс».

Гаразд, на фронті спиртом дармовим труїлися, згідно з інформаційним повідомленням інтендантського управління 1-го Білоруського фронту від 6 травня 1945 року, у 6-й Повітряній армії отруїлося 6 бійців толом, загорнутим у наші етикетки з написом «суп-пюре гороховий», прийнявши тол за харчовий продукт згідно з етикеткою». Ймовірно, вибухівкою закушували після споживання краденого спирту. А як командування боролося з «розбещеністю» військовослужбовців, особливо офіцерів, зголоднілих за жіночою ласкою і не ховаючись розважалися звільненими ними іноземками – польками, чешками і німкенями? Теж заборонними наказами, які, як правило, діяли короткий час, потім їх забували – така велика була спокуса вседозволеності.

І так було скрізь, куди ступав чобіт радянського солдата. Навіть в Афганістані, мусульманській країні, доблесна армія не втрачала свої традиції, пристосовуючись до нових умов – контрабандою возили спиртне на військових літаках, заводили знайомство з медичним персоналом госпіталів або користувалися звичайним і доступним способом – лосьйон, одеколон, зубна паста і гуталін. Важко сказати, чи відповідала дійсності інформація полковника ФСБ Іллі Шабалкіна, який як начальник прес-служби розповідав, що чеченці в 2000 році створили підпільні заводи з виготовлення отруйної горілки. Шабалкін визнав принаймні один факт – солдати пили і там. Як пили і крали чи відбирали спиртне на війні в Грузії і зараз в Україні. Не сумніваюся, що вони швидко зметикували, що спиртним можна поживитись і в християнських кварталах Алеппо.

І ось настав довгоочікуваний день – російський повелитель дав оцінку тому, що трапилося в Іркутську. Дмитро Люстрицький з іркутської «Обласної газети» запитав на прес-конференції Путіна про те, що він думає у зв'язку з масовим отруєнням після споживання «алкоголевмісних рідин нехарчового призначення». Питання було навідним і жахливим у плані культурної конотації російського світогляду – «чи плануються якісь заходи зі зниження алкоголізації населення, боротьби з алкоголізмом як соціальним злом у цілому?»

Вождь професійно пояснив, що російський народ тут ні при чому: «Ряд громадян, причому іноземної держави, організували роботу з виробництва препаратів для очищення ванн і використовували спирт, який не є отрутою. Але один із діячів цієї групи вирішив окремо заробити, і, я думаю, не розуміючи реально, що він робить, добув (не буду тут використовувати моветон), роздобув десь технічний спирт і використовував його». Це як німці, поляки і чехи спокушали радянських солдатів бочками з денатуратом – виставляли у відкритому доступі, а наївний «визволитель» думав, що це подарунок і випивав.

Друга частина відповіді Путіна ще більш відверта: «Тепер з приводу алкоголізації. Так, дійсно, це проблема. До речі, вона, можливо, навіть не більша, як це не дивно, ніж у деяких інших країнах, особливо в Північній Європі». Ось! З'їли? У Швеції, Норвегії та Фінляндії теж алкаші живуть, а в інший час вони працюють тільки тому, що російському народові потрібна їхня продукція. Що робити? І тут є відповідь: «Потрібно далі продовжувати напружену, багатопланову роботу з алкоголізацією населення. Це і виховна [робота], це і робота засобів масової інформації, про що я вас дуже прошу – підтримати нас у цій роботі».

Можна припустити, що Путін знає про реальні масштаби пияцтва, але як досвідчений (як він себе позиціонує) чекіст, він навряд чи скаже про це вголос. Навіщо засмучувати зайвий раз населення нагадуванням про те, що вони в середньому споживають 9,1 літра алкоголю на рік, при тому що чверть населення складають російські мусульмани, а також люди, які принципово з етичних або медичних причин поступаються своїми відсотками просмаленим алкашам? За оцінкою Володимира Квачкова, офіційна цифра у 2,5 млн зареєстрованих алкоголіків значно занижує їхнє реальне число, оскільки зловживають алкоголем 30-40% від усього населення Росії, а споживання алкогольних напоїв у перерахунку на чистий спирт наблизилося до 20 літрів. Пияцтво «буквально викошує смертельною косою корінне населення країни», і є регіони, де до 80% вбивств вчиняється в стані алкогольного сп'яніння.

Історія з «Бояришніком» – невелика частина російської проблеми, яка, судячи з відповідей Путіна, вирішуватися не буде. Ні сенсу, ні бажання, ні необхідності вмовляти населення пити Absolut або Hennessy. Пити будуть те, що є під рукою, і бажано недороге, а краще – безкоштовне. «Бояришнік» стає символом цієї частини новітньої історії Росії.

Більше поглядів тут

Журнал НВ (№9)

Справа, котра топить президента

Напередодні президентських виборів Петро Порошенко опинився в епіцентрі потужного скандалу в оборонному секторі, який може коштувати йому другого терміну

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Події

Сьогодні, 08:56

thumb img
Голоси українського Криму. Російська окупація півострова день за днем, розказана очевидцями
Політика

Сьогодні, 06:43

thumb img
Жодних селфі. Яка відповідальність передбачена за порушення таємниці голосування
Політика

Вчора, 18:55

thumb img
Поважаю євреїв і росіян, але президентом повинен бути українець. Користувачів Facebook обурила фраза політолога Палія