Шоу боротьби з корупцією чи системна антикорупційна політика?
Поодинокими кавалерійськими наскоками і піар-шоу проблему корупції не подолати
Те, що відбулося першого лютого, можна назвати показовим шоу боротьби з корупцією. «Обшуки для мас-медіа», зокрема у відомих фігурантів, смачні і яскраві деталі (як-от фотки обшуку у Коломойського; записка чиновниці з податкової про новорічні побажання: мільйон доларів, соболину шубу тощо), нові гучні звільнення і вручення підозр про корупційні злочини. Безумовно, це не тільки показуха, а і відображення реальної активізації правоохоронних структур, зокрема і в антикорупційних розслідуваннях.
Але і без шоу не можна. Це закон сучасної політики і суспільної комунікації — якщо не буде яскравої презентації, то вашу активну діяльність можуть і не помітити. Потрібно не тільки щось зробити, треба це наочно і красиво представити. Зараз це треба представити нашим міжнародним партнерам — і Евросоюзу (3 лютого відбувається саміт Україна-ЄС) і американцям, які посилюють контроль над використанням своєї допомоги (це в першу чергу пов’язано з внутрішньополітичною ситуацією в США, але і нам не зовсім довіряють, враховуючи давні корупційні традиції в нашій країні). Проте і українському суспільству треба показати, що влада реагує на нещодавні корупційні скандали і на критику щодо ситуації на митниці і в інших традиційно корупціогенних сферах (фіскальна служба, держзакупівлі тощо).
Однак і владі, і нам варто пам’ятати: лише шоу в боротьбі з корупцією, і взагалі в державній політиці, замало. Потрібні реальні результати. А ще більше потрібна системна і послідовна робота. Поодинокими кавалерійськими наскоками і піар-шоу проблему корупції не подолати.
Система без проблем відбила всі ці «наскоки»
Антикорупційні шоу ми вже неодноразово бачили. Було і демонстративне затримання двох високопосадовців на засіданні Кабміну Яценюка, було і шоу з гвинтокрилами і показовими затриманнями в часи президентства Порошенка. І що? Де всі ці справи? Переважно розвалилися.
Новостворені НАБУ і САП теж влаштовували антикорупційні шоу. Їхні перші, найбільш гучні справи і досі не завершились судовими вироками. Я вже загубився — скільки років триває тільки розгляд у суді справ Насірова і Мартиненка? Щось і створення Антикорупційного суду не дуже допомогло. А що з бурштиновою справою, зі справою щодо «Роттердам+», щодо ОАСК?
Я тут до речі натякаю, що проблема не тільки в політиках і правоохоронцях, а і в системних вадах судової системи і процесуального законодавства. Поки кодекс Портнова (з грошовою заставою і різноманіттям запобіжних заходів) буде працювати на користь тих, кого підозрюють в корупції, поки адвокати підозрюваних можуть роками затягувати судові процеси і без проблем блокувати їх роботу, жодних серйозних результатів у боротьбі з корупцією, зокрема і пресловутих посадок, не буде.
І корупція — це не тільки хабарі, і зловживання жадібних чиновників. Це Система — давній і потужний симбіоз великої політики, великого бізнесу і високопосадовців з різних гілок і органів влади. Тому ми і бачимо нібито парадоксальну ситуацію — президенти и уряди у нас регулярно міняються, а Система залишається непохитною. Її представники, носії її правил і практик є в усіх політичних силах, і в усіх органах влади. Браві, але непідготовлені наскоки на Систему (саме наскоки, атаками я це назвати не можу) були в 2014 році, потім після створення нових антикорупційних інституцій, нарешті у 2019 році після приходу до влади Зеленського. Система без проблем відбила всі ці «наскоки», і поступово, непомітно поглинає і наївно-романтичних політиків і борців з корупцією, або вичавлює їх з влади, якщо вони виявилися «неїстівними».
Але оскільки корупція створює великі проблеми, породжує негативну реакцію суспільства, то з нею все ж таки треба боротися. Да і наші партнери, а також інтереси європейської інтеграції, і чим далі, тим більше, також підштовхують до більш активної боротьби з корупцією. Тому боротьба з корупцією періодично активізується.
В процесі боротьби будь якої влади (з 2014 року) з корупцією ми бачимо дві протилежні стратегії.
Традиційна і найбільш помітна стратегія — адаптивна, це коли сама Система періодично демонструє боротьбу з корупцією, когось приносить у символічну жертву, карає занадто жадібних, чи несистемних, або тих, хто порушує її правила. Це дуже зручно — є і показова демонстрація боротьби з корупцією, і, час від часу, окремі реальні антикорупційні дії. Але в цілому — і Система залишається непорушною, і споживачі політичної інформації періодично і хоча б частково задоволені. Причому процес завжди є важливішим, ніж результат.
Друга стратегія — спроби окремих політиків і державних діячів, іноді навіть правоохоронців, а також, особливо, наших міжнародних партнерів все ж таки вести реальну боротьбу з корупцією, хоча б з найбільш очевидними її проявами. Найбільш помітними і важливими кроками в цій стратегії було створення нових і незалежних антикорупційних інституцій, а також введення електронного декларування доходів, витрат і майна осіб, пов’язаних з функціями державного управління. Це була правильна спроба поставити боротьбу з корупцією на інституційний фундамент, створити антикорупційну «опричнину» для боротьби з Системою ззовні, і зруйнувати тіньову економіку Системи (обіг тіньового кешу для фінансування політичної і медійної інфраструктури Системи).
Але перша спроба виявилася не дуже вдалою. І виконавці виявилися не дуже спроможними і відчайдушними, і ефективність, ретельність роботи з розслідування корупційних злочинів часто густо приносилась в жертву ефектності (знов магія шоу!). Не вистачало політичної підтримки «з гори», скоріше було навпаки.
Але головним блокатором антикорупційної політики, на мій погляд, стала наскрізь корумпована і пронизана круговою порукою судова система — від славнозвісного ОАСК до Вищої Ради Правосуддя і Конституційного Суду. І створення Антикорупційного суду не вирішило цієї проблеми, лише трохи послабило її. Перший переляк у представників Системи пройшов дуже швидко і з 2018 року Система перейшла в контрнаступ. Зараз ми спостерігаємо спробу перезавантаження САП і НАБУ. Подивимось що з цього вийде.
Жанр блогу — це не аналітична записка з пропозиціями, що робити. Але тезово сформулюю своє бачення ефективної антикорупційної політики.
З Системою можна боротися лише системно і через послідовний демонтаж Системи. Це має бути ретельно продуманий план з особливим алгоритмом і технологією виконання. Мета — не просто активна боротьба з корупцією, а саме — демонтаж Системи.
Починати треба з антикорупційного очищення судової системи і правоохоронних органів. Інакше всі ці антикорупційні шоу будуть лише гучним пшиком, а резонансні антикорупційні справи розваляться або під час слідства, або в суді.
Одночасно мають бути внесені зміни до процесуального законодавства, які нейтралізують процесуальні запобіжники в антикорупційних розслідуваннях і судових справах (грошову заставу та інші сприятливі запобіжні заходи; можливості безкінечно затягувати розслідування і судові справи, тощо).
На чолі антикорупційних органів мають з’явитися потужні, рішучі, відчайдушні антикорупційні «вовкодави», які готові ризикувати всім. Їхній мотив — залишитися в історії, можливо, — подальша політична кар'єра. За найбільш резонансними розслідуваннями, де фігурантами будуть відомі політики або державні керівники, має бути партнерська участь правоохоронних органів наших міжнародних партнерів. Це і для підтримки, і для уникнення внутрішнього політичного суб'єктивізму. Також бажана рішуча підтримка з боку вищого політичного керівництва країни (це для змін законодавства і нормативної бази, а також для політичної підтримки діяльності антикорупційних органів). Коли будуть визначені життєво важливі точки Системи, потрібні будуть скоординовані дії антикорупційних інституцій, наших міжнародних партнерів, громадськості і вищого політичного керівництва країни.
Безумовно, це в ідеальному варіанті, але ми і зараз бачимо, що керівництво країни змушено реагувати і на гучні журналістські розслідування, і на критику громадськості, а тим більше на побажання наших міжнародних партнерів. Нагадаю, що і створення антикорупційних інституцій, електронного декларування, Антикорупційного суду, повернення статті про незаконне збагачення відбувалось під тиском наших міжнародних партнерів. Тільки за власним бажанням наші політики, високопосадовці і великий бізнес ламати Систему не будуть. Цей процес розпочнеться тільки якщо буде потужний тиск і з боку суспільства, і з боку наших міжнародних партнерів. Доцільно поєднати цей процес з європейською інтеграцією України. Зрозуміло, що така системна робота буде можливою після завершення війни. Дуже вірогідно, що тоді визріють і суспільно-політичні передумови і потрібні люди для такої роботи.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
