Facebook і синдром качечки

Соціальні мережі давно довели, що засоби дистанційної комунікації наділені не меншим впливом на суспільство, як промови античних ораторів. Силами груп тепер можна створювати та реалізовувати будь-які ініціативи. Через пост та перепост забезпечується критична маса учасників мирних заходів, купуються тепловізори і ремонтуються БТРи, здійснюється чимало корисних справ. Але й порох не одразу почав використовуватись для вбивства. Не дивно, що в цьому вже навіть постінформаційному світі безмежних можливостей люди забувають фундаментальний принцип критичного мислення – сумніватися у всьому.

16 січня 2017 року зі здивуванням помітив у соціальних мережах поширення інформації про «інтерв’ю» Барака Обами, в якому йому приписали пасаж про ідіотів в українському політичному керівництві. Це недипломатичне висловлювання у різних варіаціях було «процитовано» на різних джерелах, але найбільше посилань на якийсь периферійний ресурс сумнівного вигляду та змісту, де пост датовано 13 січня 2016 року. Загалом поширення супроводжувались схвальними чи обуреними коментарями, але ніхто не задався питанням, чому саме зараз, а не в жовтні 2015 року, коли саме інтерв’ю й відбулося; чи в січні 16-го, коли повідомлення «оперативно» написали. Найцікавіше, що й сам сайт транслює чужу думку, але посилання на першоджерело – бите. Коло замкнулося, але крайніх не так важко знайти.

Вся сіль у тому, що інформація несвіжа – вона іще восени 2015 року всіляким чином крутилася з подачі російських ЗМІ, зокрема РосИнфо, де слова Обами було «процитовано» без жодних посилань на першоджерело. Груба і жалюгідна робота, яка просто загубилася серед інших маневрів на фронтах інформаційної війни. Через 15 місяців «сенсацію» реанімовано. В оригінальному інтерв’ю, звісно, нема нічого подібного.

Президент, що втратив владу, може ще й не так випалити землю під своїм неугодним наступником. Проте такі висловлювання мають далекосяжні політичні наслідки і, поза сумнівом, не припустимі в дипломатичному середовищі, адже президент уособлює і країну, і весь народ. Барак Обама відомий своїми іронічними висловлюваннями. Згадаймо хоч би «I am really good at killing people», але перед «ідіотами» навіть «хунта» блякне.

Власне, це «костиль», заготовка, яка трималася напохваті для використання у найбільш зручний та сприятливий час. Задача фейків незмінна – підірвати легітимність влади в Україні і просити пробачення у «старшого брата». Тепер, коли президентство Обами фактично добігло до свого завершення, а Трапове іще не почалося, особливо важливо продемонструвати безперспективність українських сподівань на американську та світову підтримку.

Крім того, маємо справу й зі своєрідним проявом синдрому каченяти – людина сприймає за взірець істини будь-який об’єкт, з яким стикається вперше в якійсь галузі, а всі інші забраковує. Каченята-інкубаторці слухняно ходять за квочкою, а люди вважають достовірною ту інформацію, яка співпадає з їх власними оцінками, спостереженнями та очікуваннями. Ризикну припустити, що кількість ідіотів в Україні взагалі і у владі зокрема не критично перевищує їх частку в будь-якій іншій країні світу. Це якщо взагалі не задумуватись над визначенням цього поняття, бо, з точки зору туриста, австрійський податок на гіпс дурнуватий, а на думку таксиста Україною завжди керують інтелектуально обмежені люди. Тому цей фейк і зайшов відверто легко. І це більш важливо.

Блог є способом висвітлення та поширення власної думки. Нема гарантій, що думка правильно інтерпретує факти, нема гарантій, що думка взагалі заснована на фактах. Особливо, якщо він анонімний і не зрозуміло, хто його веде: студент, що має повно вільного часу, доморощений філософ чи група спеціально навчених людей, чиїм призначенням є лишень провокація та нагнітання. Я вже мовчу про те, що це питання професіоналізму та інформаційної гігієни: в погоні за сенсаціями деякі українські ресурси здатні втратити читача, а користувачі – підірвати собі репутацію. Поширювати недостовірну інформацію 2015 року випуску – провал, але «вестись» на неї – іще більша ганьба.