По Німеччині, яка має найбільшу економіку в Європі, особливо сильно вдарив сплеск цін на енергоносії, а також уповільнення зростання економіки, що триває в Китаї. До того ж Німеччина посилила свої економічні проблеми, скасувавши або послабивши багато з ринкових реформ, які проводив колишній канцлер Герхард Шредер і які раніше сприяли впевненому зростанню ВВП. Хоча провідні німецькі аналітики прогнозують, що 2024 року країна зуміє (майже) уникнути рецесії, її економічні перспективи залишаються нестабільними.

У Франції ситуація трохи краща. Але оскільки 2023 року дефіцит бюджету країни становив 5,5% ВВП, а реальні процентні ставки зростають у всьому світі, на владу Франції тисне необхідність посилювати економічну політику. З іншого боку, після багатьох років спаду продуктивності та постійних боргових проблем економіка Італії знову почала зростати і, здається, вийшла на позитивну траєкторію. Тим часом Греція, яка зберігає статус країни з найбільшою підпільною економікою в ЄС, продовжує зазнавати труднощів — переважно через кричуще ухилення від податків.

І все ж є низка причин для надії. По-перше, країни Центральної та Східної Європи вже деякий час демонструють вищі економічні результати, ніж країни Західної Європи. За даними Євростату, Польща випередила Грецію та Португалію за рівнем реального подушного ВВП, а Румунія може досягти аналогічних успіхів у найближчі п’ять років. Хоча Угорщина постраждала від коливань валютного курсу і скорочення ВВП на 0,8% у 2023 році, що пояснюється спробами прем'єр-міністра Віктора Орбана обмежити незалежність центрального банку, ця країна, як очікується, повернеться до впевнених темпів зростання у 2024 і 2025 роках.

По Німеччині особливо сильно вдарив сплеск цін на енергоносії

Так, населення країн Центральної та Східної Європи швидко старіє, як і в їхніх західних сусідів. Однак поки що Схід, що швидко зростає, продовжить штовхати вгору загальні темпи зростання економіки Європи. Хоча американські спостерігачі часто вважають прогрес цих країн само собою зрозумілим, не можна недооцінювати здатність Євросоюзу допомагати новим членам у подоланні успадкованих від минулого інституційних проблем і корупції.

По-друге, у країнах Південної Європи економіка теж зростає швидше ніж у країнах Північної Європи. Починаючи з 2020 року, темпи зростання в Іспанії, Португалії та навіть Греції виявляються вищими ніж у Німеччині, причому значно. Почасти це наздоганяльне зростання після застійних років, що настали слідом за світовою фінансовою кризою. Однак, з огляду на сильну туристичну галузь у цих країнах і їхню меншу залежність від промисловості, ці тенденції можуть зберегтися.

По-третє, не варто недооцінювати довгострокову виживаність німецької економіки. Коли я був аспірантом наприкінці 1970-х років, один із моїх колег представив доповідь про НДР, чия економіка перевершувала економіку інших країн Радянського блоку. Він пожартував, що «ще не винайдена система, в якій німецька економіка виявиться неефективною». Хоча нещодавній лівий поворот у Німеччині може зрештою призвести до доказу помилковості поглядів мого колеги, набагато вірогідніше інше: країна зуміє скорегувати свій курс і повернеться до будівництва високоякісної інфраструктури.

По-четверте, майбутні вибори в країнах Європи можуть призвести до появи такого необхідного ефективного керівництва. Президента Франції Еммануеля Макрона колись вважали наступником колишньої канцлерки Німеччини Ангели Меркель у ролі найповажнішого лідера Європи, однак йому не вдається розв’язати численні економічні проблеми у власній країні, і його критикують за наївність у відносинах із президентом Росії Володимиром Путіним. А в реального наступника Меркель на посаді канцлера Німеччини, Олафа Шольца, рейтинги підтримки настільки низькі, що на його тлі президент США Джо Байден виглядає популярним політиком. Оскільки на горизонті вже маячать федеральні вибори 2025 року в Німеччині, є реальна ймовірність, що Шольца змінить новий лідер.

Прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак, хоч і стабілізував країну, виявився скутим, бо його всі сприймають як «кульгаву качку» (тобто як політика, що незабаром залишить свою посаду). Консервативна партія Сунака зараз сильно відстає в опитуваннях від Лейбористської партії, яка пожвавилася і успішно позиціонувала себе як економічно центристську силу. Навпаки, прем'єр-міністр Італії Джорджа Мелоні несподівано стала одним із найефективніших і найпопулярніших лідерів у Європі.

Нарешті, загроза перемоги Росії в Україні, що маячить на горизонті, може прискорити бюджетну інтеграцію Європи, що було абсолютно немислимо ще зовсім недавно. Тим часом, як я вже писав, листопадові вибори президента США навряд чи зменшать політичну нестабільність у країні, причому незалежно від їхнього результату.

Усе це дозволяє зробити висновок, що ситуація в Європі ще може значно змінитися. Європейські фондові ринки легко можуть повторити несподівано сильні результати минулого року, враховуючи, що вартість активів у Європі (за показником «ціна/прибуток») значно нижча, ніж у США. Хоча американський фондовий ринок уже багато років випереджає європейський, у 2024-му ситуація може стати іншою.

Хоча економіка європейських країн уже давно демонструє мляві результати, жодна тенденція не є вічною. Наразі перспективи Європи виглядають похмуро, але вже цього року вони можуть трохи покращитися.

NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Copyright: Project Syndicate 2024

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV