Дістань і покажи

17 лютого, 11:32
1890
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Світ змінився, а наші музеї — ні. І це сумно

За останні півтора місяця я побував приблизно в 30 музеях у семи країнах Європи. Серед них був тільки один по-справжньому архаїчний, де на тебе просто вивалюють купу запилених черепків і антикваріату зі словами: на, дивись. В основному все навпаки — суцільний інтерактив, взаємодія з експонатами або їхньою історією.

Наприклад, у невеликому Museum of Art of the City Of Luxemburg є скульптура Родена. Поруч із цим унікальним для Люксембургу експонатом — невелика, але точна копія, яку можна як завгодно торкатися і обмацувати. Щоб не тільки побачити майстерність Родена, а й відчути його, буквально доторкнутися до мистецтва.

Або ось Історичний музей Франкфурта. Звичайному туристу, прямо скажемо, плювати на те, хто саме керував містом п'ять століть тому і які горщики тоді ліпили. Але весь контент подано так, що тобі просто цікаво з ним взаємодіяти. Експонати та їхні історії оживають, починають рухатися, звучать голосами історичних особистостей, стають опуклими, об'ємними. Знаєте, як показаний перехід від марки до євро? Величезними резервуарами, в яких покояться пропущені через шредер старі купюри. Побут звичайної німецької сім'ї початку XX століття? Реалістична модель кухні тих років, секундомір — і пропозиція спробувати, за скільки часу ви приготуєте типову страву тодішніх франкфуртців.

Інфотейнмент давно переміг. Потрібно навчати розважаючи

У бельгійському Ґенті є замок XII століття — Гравенстен. Якщо хто бував у Бельгії, то знає, що замки там — не те щоб дивовижна рідкість, і в усі туристів не заманиш. Тому начальники Гравенстена придумали незвичайний хід: покликали записати аудіогід професійного коміка Wouter Deprez. Ну, ви знаєте, аудіогіди — це коли пересуваєшся від одного експоната до іншого, ноги ниють, а в вухах чийсь голос тужливо оповідає, що ця ганчірка колись належала комусь зовсім тобі невідомому. Стартовий шматок цього аудіогіда звучить приблизно так: "Взагалі, вам дуже пощастило, що ви сюди ось так запросто потрапили. Пройшлися по стежці, купили квиток, піднялися по сходах, так? Дивіться, як це було б років 700 тому. На підході вас зрешетили б стрілами і болтами (звук як у тіло встромляється стріла), потім закидали списами (хрускіт), після цього щедро полили розпеченою смолою (булькання і крик). Але припустімо, ви все це пережили і якимось дивом опинилися у внутрішньому дворі замку, ось де зараз і стоїте. Ну що ж, тут вас чекає пкількасот озброєних до зубів лицарів, яким ви не подобаєтеся (крик люті). І тільки коли ви всіх їх пошматували, можете зайти. До речі, заходьте, чого ж ви".

Забираєшся на дах, і комік продовжує приблизно так: "Тут найвища точка замку. Люблю бувати тут, дивитися по сторонах і думати про те, як це було колись. У ті роки мої предки постійно стирчали тут, щоб вчасно помітити набіг вікінгів. Коли ті раптом маячили на обрії, в замку опинялися два типи людей. Одні кричали: до зброї! Інші тікали. Мої предки були з тих, що тікали, бо ось цих хоробрих і шляхетних вікінги з радістю поголовно вирізали".

Все це теж із відповідними звуковими ефектами і інтонуванням. З одного боку, тебе веселять і розважають. А з іншого — ти все ж дізнаєшся реальні історичні факти про ці землі і життя людей.

А у віденському Музеї природознавства грандіозна колекція каміння, опудал тварин і древніх черепків із залізяками. Всі вони виставлені урочисто і чинно, як і належить в імперській столиці. Але майже в кожнійу залі трапляються інтерактивні пустощі, здатні перетворювати споглядання і отримання знань на захопливу гру. Ось тут ти качаєш помпу, щоб підвищити на екрані тиск у кратері вулкана і змусити його вибухнути. Тут, натиснувши кнопку, фотографуєшся, а нескладний алгоритм змішує твої риси обличчя з типовими неандертальськими і видає картинку, яким би ти був 100 тис. років тому.

Інфотейнмент давно переміг. Потрібно навчати розважаючи. Не можна сподіватися, що люди прийдуть до музею тільки тому, що він існує. Зараз усі подібні інституції змагаються вже не один з одним, а з усіма іншими способами проводити час: піти на концерт, посидіти в інтернеті, погуляти з друзями і тисячею інших.

На жаль, у багатьох українських музеях продовжують показувати колекції так, ніби світ не змінився. Тільки не треба заперечувати, що додати музеям життя і інтерактивності — це дорого. Записати аудіогід без запаху нафталіну, спорудити поруч з експонатом нескладний пазл, влаштувати голосування за найкрасивіший черепок — це не питання колосального фінансування, це питання креативності. Без якої зараз толком не вижити навіть найкращій колекції.

Ходити в музеї, тому що люди так робили століттями, — все одно що займатися кровопусканням — адже це теж було звичною справою. Ходити в музеї потрібно, тому що там цікаво.

Текст опубліковано в журналі Новое Время від 14 лютого 2019 року. Републікація повної версії заборонена.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени 

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Країни

Вчора, 12:42

thumb img
Ґвалтують, поки не завагітніє. Жінок народу качинів із М'янми продають як "наречених" у Китай
Події

Вчора, 19:30

thumb img
Кулі і кислота. Історія організатора розстрілу останньої російської імператорської сім'ї
Гаджети

Вчора, 18:45

thumb img
Народження звіра. Все, що відомо про майбутній флагманський смартфон Huawei P30 Pro